ef8e164b9ddb4e6382d512bdeac55396

забажають. Вкотре він пошкодував, що з ними немає Талавіра Каркіноса. Клятий

Саша переграв сам себе.

Але вже наступної миті тіні заметушилися. Почулося човгання ніг, у

дверному отворі виріс Саша Бідний. Чоловіки видихнули. Джин підвівся, щоб

зустріти очільника, і застиг. Плечі Саші Бідного були неприродно розправлені.

Призахідне сонце забарвило розхристану чуприну рожевим. Очі Саші скажено

оберталися. До його горла була приставлена клешня ракоскорпа. І в місці, де

вона вп’ялася в шкіру, вже виступила кров. З-за плеча Саші показалася

яйцеподібна голова нападника. Він був голомозим, мав молочно-білу шкіру та

наче стерті риси обличчя: замість носа чорніли дві дірки, очі та рот скидалися на

розпороті рани. Губи та зіниці були рубіново-червоними. Чужинець облизав

гострі зуби й промовив тонким верескливим голосом:

— Нікому не рухатися, інакше у вашого бея стане трошки більше дірок і

трошки менше крові. — Блідолиций притиснув клешню ракоскорпа до шиї Саші

Бідного. — Забери в них трошки зброї, Буруне. Цих окремо. — Очі білолицього

ковзнули по Бекиру та інших дітях. — Це ж ти, гнилий колаборанте, крадій дітей, привіз їх Гавену Белокуну? Не бійтеся, діти. Я Сахан Трошки, з вами все буде

добре.У шпарину між Саханом та дверима проліз маленький верткий чоловічок.

На нього було незручно дивитися, і Бекир не зразу зрозумів, що з ним не так.

Тіло помічника Сахана наче мерехтіло. Кліп — і постать пересунулася на кілька

кроків. Кліп — і вже забирала тесак та лук у Джина. Кліп — і видрала зброю в

ошалілого Шейтана. Ще один помах повік — і Бурун перехопив руку Джина, коли той спробував кинути прихований ніж.

— Я не можу побачити, як він рухається, — майже зачаровано

прошепотіла Чорна Корова.

— Трошки, моя пташко, тебе покрила буря, ти збожеволів! Я не забирав

твоєї дитини. У мене договір. З Радою юртів. Я друг Армії потвор. Я маю захист

від Ради юртів. Я готовий допомогти виміняти твоє дитя. Опусти ніж, — ледве

дихаючи, просипів Саша Бідний.

— А мені трошки до одного місця Рада юртів. Допомогти? Ніхто ще не

повертався з Матері Вітрів, гнилий ти брехуне. Я більше нікому не вірю й не

чекатиму. — Сахан натужно засміявся. З його рота виступили бульбашки крові.

Бекир подумав, що Саша не помилився: Сахана й справді торкнулася буря.

Армієць сильніше притиснув ножа до горла Саші Бідного, пухир у того на шиї

луснув, запаленою шкірою потекла багряна цівка. Акинджий загарчав.

— Роками ти віддавав на заклання дітей Кіммерику, тепер наша черга

вершити суд. На коліна. — В очах Сахана пульсувало божевілля.

Він штовхнув Сашу Бідного в плечі й зірвав із нього маску. Зі з’їденого

хворобою рота вивалився язик. Бекир відчув, як до горла підступила нудота.

Сахан штовхнув Сашу під коліна, намагаючись повалити на підлогу. І цієї миті

щось ударило Трошки в спину. Він навалився на Бідного, і лише тоді той втратив

рівновагу й упав на коліна. У щілини залетіло кілька жмень піску, наче до барака

намагався ввірватися вітер. Саша Бідний різко сіпнув головою, наче хотів

сховати її в плечі. За його спиною з’явився третій. Сонце не давало роздивитися

риси. У повітря щось злетіло й гепнулося Бекиру під ноги. Сахан Трошки

закричав. Користуючись сум’яттям, Джин налетів на Буруна, обхопив його

руками й потягнув на підлогу. Шейтан набрав жменю обгорілих кісток і кинувся

на допомогу Джину. Удвох їм удалося скрутити Буруна. Вони робили це майже

наосліп, покладаючись на відчуття й силу рук, а не на зір.

Бекир кілька митей тупо витріщався на відрізану біло-молочну руку із

затиснутим кістяним ножем, що впала біля його ніг. Рука заворушилася, він

злякано штовхнув її ногою у вогонь. І тоді нарешті роздивився новоприбулого.

Пораненого, але живого Сахана міцно тримав Талавір. З-за його спини визирала

голова грифона. Кругле пташине око зацікавлено оглянуло присутніх. Птахолев

був завеликий, щоб пролізти у двері. Бекир подумав, що за потреби він просто

виб’є стіну. Від цієї думки стало тепліше.

Сахан Трошки стогнав і сипав прокльони, але надовго його не вистачило.

Бей бунтівного юрту знесилено обм’як і жалібно попросив, щоб йому віддали

руку. Саша Бідний, тримаючись за горло, натягнув маску й кілька разів голосно

крізь неї вдихнув.

— Убий його! — прохрипів акинджий.

— Не будемо поспішати, людолове, — сказав Повноважний.

Саша Бідний переводив безтямний погляд із Талавіра на грифона. Нарешті

поправив халат, витер кров із шиї й гепнувся біля вогнища, наче не сталося

нічого особливого.

— На чому ми зупинилися, Сашо-аго? — Талавір зі скрипом опустився на

землю навпроти, наче збирався продовжити давно розпочату розмову.

Повноважний іще дужче заріс сіллю. Обличчя не

змінилося, а от тіло перетворилося на броню: уламки щільно скріпилися

один з одним, а в рідкісних проміжках проросла тверда, як камінь, соляна кірка.

Бекир із гіркотою відзначив, що суєр змінює Талавіра занадто швидко.

— Як ти пережив Обур-куртку? Грифон не зміг би тебе підібрати в таку

бурю.— Грифон і не зміг. А от ракоскорп витяг. — Талавір обтрусив обличчя та

голову від червоно-бурого пилу.

— Ти спускався в ходи ракоскорпа? — з подивом запитав Бекир. Він чув