Абір Мухерджі. Дим і попіл

Ранок набирав сили, і натовп почав збільшуватись. Військові — британці, індійці та навіть кілька непальців — разом із дружинами і дітьми прогулювалися між ятками й атракціонами. Я навів фокус на Маꥳра. Вони з дружиною зупинилися помилуватись на мавпочку, вдягнену в червону жилетку, яка танцювала під мелодію, що награвав на дудочці її власник, виснажений індус зі шкірою кольору червоного дерева та смужечкою вус, у такій же жилетці, що й тваринка. Шия мавпочки була обв’язана мотузкою, яка виблискувала на сонці й інший кінець якої тримав худий чоловік. Вигляд у Маꥳра був знервований, очі вдивлялися в обличчя людей навколо.

— Щось є? — запитав Не Здавайся поруч зі мною.

— Поки що ні.

Я перевів бінокль з Маꥳра на юрбу навколо нього, видивляючись не лише Ґурунга, а й оперативників «Відділу Н». Доусон запевнив нас, що там їх четверо, і за ті двадцять хвилин, що ми провели на нашому пункті спостереження, я помітив щонайменше двох. Один, індус, стояв футів за десять від директора шпиталю, і хоча він, здавалося, спостерігав за тією ж мавпочкою, погляд його час від часу повертався до Маꥳра.

Інший, англієць, стояв подалі, начебто купував щербет у продавця цукрової тростини. Торговець у жилеті і дхоті пропускав стебла цукрової тростини крізь валики, схожі на ті, що кріпляться до пральних машин для віджимання білизни; він обертав більший валик і збирав сік у посудину біля ніг. Людину Доусона видавала зосередженість на нашому лікареві, а не на торговці щербетом.

Щодо третього я не був упевнений, але в око мені впав ще один місцевий, кремезний сикх, що тинявся стежкою від поля до берега річки. Хоча на Маꥳра він не дивився, мої підозри викликали його зріст та незацікавленість у розвагах.

Я передав бінокль Не Здавайся.

— Подивись,— сказав я,— чи не побачиш когось, хто міг би бути Ґурунгом.

Минула майже година, а він усе дивився. Сонце вже стояло над головою, і температура, яка на рівні землі була доволі приємною, на даху почала завдавати дискомфорту. Натовп унизу збільшився, біля деяких яток щільність була такою, що людям доводилося мало не тертися одне об одного, щоб пройти.

Я простягнув руку.

— Моя черга.

Не Здавайся опустив бінокль і передав мені.

— Маꥳр он там, біля тиру,— сказав він, указуючи на намет ліворуч.

Я взяв бінокль і навів його на описаний намет. Маꥳр узяв одну з рушниць, схожих на іграшки, і, вирішивши пробувати удачі, прицілився в ряд олов’яних фігурок. Я дивився, як він цілився і натискав на курок. Він був надто далеко від нас, щоб було чутно постріл, і все це нагадувало німе кіно в мутоскопах[24], які часто можна зустріти на набережних. Одна з мішеней упала, і Маꥳр перезарядив рушницю, навів її на наступну ціль. Знову натиснув на спусковий гачок, і за мить впала ще одна олов’яна фігурка. Мушу віддати йому належне. Зазвичай тир вів нечесну гру — цілі були ледь помітно відхилені чи нарізи ствола були скошені, щоб куля вилітала трохи не під прямим кутом,— але Маꥳр, схоже, це враховував. Непоганий стрілок, як на лікаря. Власник тиру скривився, коли Маꥳр знову перезарядив рушницю й приготувався стріляти. Тут до нього підійшов місцевий хлопчина й смикнув за кітель. На мить Маꥳр набув такого вигляду, ніби в нього влучила блискавка. Тоді опустив рушницю й повернувся до хлопця.

— Овва,— прицокнув я язиком,— щось відбувається.

Дитині на вигляд було років десять-одинадцять, і, судячи з того, яким худим був хлопчик і в яке дрантя він був убраний, це радше був актор мандрівної ярмаркової трупи, ніж нащадок когось із військового містечка. Він передав Маꥳру клаптик паперу і побіг геть, розчинившись у натовпі. Маꥳр розгорнув записку, переглянув, пошукав очима хлопчика. Він зім’яв папірець у кульку, сунув до кишені й почав швидко просуватись крізь натовп, ніби шукав когось.

— Що там? — засовався Не Здавайся.

— Якийсь хлопчик щойно передав Маꥳру записку; і тепер полковник щось шукає... або когось.

Спостерігачі внизу також помітили зміну в поведінці Маꥳра. Двоє полишили свої пости і пішли за ним, пробираючись крізь натовп. Інший — низенький індус у білій сорочці та штанах хакі, якого я досі не бачив,— також припинив ховатися, і всі троє слідували за Мак-Ґіром на такій короткій відстані, що якби Ґурунг і трапився поблизу, він точно б уторопав, що за Маꥳром хвіст.

Раптом лікар застиг на місці. Повернувся й пішов просто до будинку, на даху якого ми сиділи.

— Що він задумав? — передав я бінокль Не Здавайся, вказуючи на Маꥳра.

— Може, хоче побачитись із майором Доусоном? — припустив сержант.— Що, як записку прислав йому саме Доусон? Можливо, з’явилися новини.

Оперативники внизу підійшли так близько, що я міг добре бачити їхні обличчя. Усі троє вповільнились і трималися на відстані, але явно відчували полегшення, що Маꥳр, схоже, прямує на рандеву до їхнього боса Доусона.

Я почекав кілька хвилин на випадок, якщо лікар повернеться, тоді підвівся й розім’яв занімілі ноги.

— Лишайтеся тут,— сказав я.— Видивляйтеся в натовпі Ґурунга. Я спущусь і дізнаюся, що скаже Маꥳр Доусону.