Абір Мухерджі. Дим і попіл

Я затягнувся сигаретою і замислився. Авжеж, я мусив узятися за щось більш корисне, але так хотілося піти й витрусити з того чолов’яги всю правду, хоча навряд чи він знав набагато більше за нас. Бажанню зірвати на комусь своє розчарування важко було опиратись. Але тут я ступав на тонкий лід. Розвідка наказала нам триматися подалі. А ми натомість заявилися просто до левиного лігва — військової бази — з наміром допитати полковника, а як я дізнався минулої ночі, таке втручання було їм не до вподоби. Я майже не сумнівався, що неочікуваний дзвінок Маꥳру і його зникнення були влаштовані військовою розвідкою, і якщо не безпосередньо ними, то за їхнім наказом.

— Облишмо,— нарешті вирішив я.— Маю великі сумніви, що ми з нього щось виб’ємо.

Не Здавайся кивнув.

— Чи багато вдалося дізнатися від міс Рувель?

— Трохи,— зітхнув я.— Ім’я убитого в Тангрі, наприклад. Пріо Таманг — непалець, помічник шпитального інтенданта. Хоча під час війни працював санітаром. За словами Рувель, допомагав порозумітися з пораненими гуркхами, які тут лікувалися.

— Ще щось?

— Тільки те, що Данлоп проводив тут якісь наукові експерименти 1917 року, і сестра Фернандес та сестра Рувель були в його групі.

— Тож Фернандес не була в Равалпінді?

— Очевидно, що ні. Хтось сфальсифікував записи в її послужному списку.

— Хто? — допитувався він.— І навіщо завдавати собі стільки клопоту, щоб лишити фальшиві записи? Вона ж була простою медсестрою. Що вони намагаються приховати?

— Хай там що, гадаю, Рувель це знає, але вона занадто налякана, щоб поділитися зі мною. Враховуючи те, як зник сьогодні ввечері полковник Маꥳр, можливо, нам варто повернутися до неї і розпитати ще раз. Ходімо.— Я кинув недопалок у темряву. Повернувся й попрямував до резиденції медсестер, Не Здавайся за мною.

Охоронець сидів на своєму місці. Підвів очі, коли ми проходили повз нього, і сказав щось бенгальською Не Здавайся. Сержант завмер. Обернувся і кинув щось у відповідь. Судячи з модуляції його голосу, питання. Охоронець завагався, тоді відповів; Не Здавайся без зайвих слів кинувся до сходів.

— Мерщій! — гукнув він.— Мусимо поквапитись.

Я побіг за ним.

— Що таке? Що сталося?

— Міс Рувель,— видихнув він.— Охоронець сказав, що хтось іще запитував номер її кімнати.

— Коли?

— Дві хвилини тому.

— Але хто? Ніхто ж повз нас не проходив.

І я згадав. Сипай у білому халаті, що курив на вулиці. Було темно, я навіть не роздивився його, прийнявши за санітара, що мешкав у резиденції. От йолоп! Імовірність того, що місцевий сипай житиме в одному будинку з європейськими жінками, дорівнювала нулю.

Ми піднялися на другий поверх, аж тут поверхом вище пролунав крик.

— Чорт! — вилаявся я, подивившись у спину Не Здавайся.

Ми подолали черговий проліт. На поверсі Рувель уже відчинялися двері, подивитись, що за рейвах. У дальньому кінці я розгледів голову низенької медсестри із сьомої кімнати, яка визирнула в коридор, сердито принюхуючись, як той мангуст, що винюхує небезпеку. Вона глянула на дверний отвір навпроти і раптом сама закричала.

Доки ми бігли коридором, час уповільнився. У мене за спиною Не Здавайся кричав, щоб медсестри поверталися до своїх кімнат і замикали двері.

Несподівано з кімнати Рувель вискочив чоловік. Його зріст ледь сягав п’яти футів, але тримався він з такою гідністю, що я одразу ж згадав, що бачив його раніше. У нього в руці щось виблиснуло — товсте вигнуте лезо. Він повернувся до мене, я отримав нагоду добре його роздивитись, і сумніви негайно розвіялись. Гладенька бронзова туго натягнута шкіра, рішуча лінія щелепи, вогонь в очах. Цей чоловік — гуркх.

Він побачив мене і повернув у протилежний бік, до дверей у кінці коридору.

— Зупинись! Поліція! — закричав я, ніби це колись спрацьовувало.

Чоловік добіг до дверей і увірвався всередину. Я порівнявся з дверями сестри Рувель і зазирнув до кімнати, готуючись до найгіршого. Переді мною стояла заклякла Рувель, не спроможна рушити з місця. В руках вона тримала валізку.

— З вами все гаразд?

Вона подивилася на мене, а тоді крізь мене, але, схоже, очі її не фокусувалися на тому, що відбувається. Я схопив її за плечі.

— Матильдо!

Погляд її сфокусувався. Промайнула іскорка упізнавання.

— Зі мною все гаразд.

Тим часом Не Здавайся переслідував нападника, і я раптом усвідомив, що у нас виникла ще одна проблема. Якщо цей чоловік — дійсно добре навчений гуркх, Не Здавайся не має проти нього жодного шансу. Принаймні в закритому просторі, навіть із револьвером. Я чув історії про те, як гуркхи проривалися крізь завісу німецького кулеметного вогню, а тоді кидалися на ворогів, озброєні лише своїми кривими ножами. Казали навіть, що таким лезом можна одним ударом відділити голову від плечей.

Я повернувся й кинувся за ними, з усієї сили навалившись на двері. На сходах за ними було темно, і я спробував намацати вимикач, наосліп занишпорив по стіні, доки очі звикали. Десь близько почулися кроки: хтось швидко спускався бетонними сходами. Тоді вибухнули постріли. Я відмовився від пошуків вимикачу й кинувся на звуки. Знизу долинуло брязкання металу об метал і приглушений крик.