Я спустився сходами вниз, поглядаючи то на підступний слизький камінь під ногами, то на човен, що наближався до берега. На пристань ступив саме тоді, коли до неї підплив човен, і прожогом кинувся в дальній кінець. На мить напружився, бо втратив із виду закутану постать, її закрила хижка. Квапливо визирнув за ріг споруди. Поромник накинув мотузку на металевий стовпчик і тепер підтягував човен до причалу.
Жінка в шалі щось говорила. Слів розібрати я не зміг, але голос упізнав.
— Міс Рувель! — гукнув я.— Постривайте!
Вона обернулась і на мить завагалась. Тоді підхопила свою валізу й обережно ступила в човен.
—
Я витяг своє посвідчення й помахав перед поромником.
— Зупиніться,— наказав я.— Цей човен нікуди не пливе.
У хижці за мною вперше щось заворушилося. Інший поромник, сполоханий галасом, вийшов подивитись, що відбувається. Тільки цього мені бракувало — човнярів-безхатченків з питаннями, чому це я погрожую одному з них! Я повернувся до них.
— Поліційне розслідування,— промовив я якомога авторитетніше.— Повертайтеся всередину.
Я стрибнув на човен, відновив рівновагу. Переді мною, як налякана дитина, стояла Рувель, притискаючи до грудей валізу замість щита.
— Я не можу більше нічого вам сказати,— заблагала вона.— Будь ласка, відпустіть мене.
— Розкажіть, що все це означає, і я подумаю.
— Хіба ви не розумієте? Я нічого не знаю. Якби знала, невже не поїхала б одразу же, коли вбили Рут Фернандес? Навіщо мені залишатися в Барракпурі, якщо він полює на мене?
— Хто він? — запитав я.
— Не знаю. Ніколи раніше його не бачила.
— Упевнені?
— Так.
У її голосі відчувалася невпевненість.
— Може, це один із солдатів, що пройшли крізь ваш шпиталь за роки війни? — На дні човна стояв невеличкий штормовий ліхтар. Я наказав човняру його запалити, і в його тьмяному сяйві витяг світлину, на якій були Данлоп, Маꥳр, Рувель Фернандес та інші біля шпиталю 1917 року.— Він є на цьому знімку?
Вона похитала головою.
— Ні.
— Ви впевнені? — запитав я, роздивляючись обличчя на світлині: британські, індійські, непальські... Дивився на Рувель, Данлопа, убитого із похоронного бюро, якого я тепер знав як непальця Ріо Таманга; на Антею Данлоп, яку пощадили; на Рут Фернандес, яка мусила бути у Равалпінді.
— Абсолютно.
— Мені потрібна ваша допомога, Матильдо,— сказав я.— Розкажіть мені щось, і я вас відпущу. Даю своє слово.
Мені здалося, що ми простояли так цілу вічність. Нарешті вона заговорила:
— Равалпінді.
— Що з ним?
Вона вказала на світлину:
— Ви дивитесь на нього.
І тут мене осяяло. Равалпінді. Повірити важко, що я був таким дурним.
Я протягнув фото Рувель.
— Равалпінді,— промовив я.— Ця назва позначала не місто, еге ж?
Вона ковтнула, але нічого не сказала.
—
— Будь ласка, більше я нічого не можу вам сказати,— заблагала вона.
— Люди гинуть через те, що досліджував Данлоп?
Вона похитала головою.
— «Равалпінді» — це зло, але якщо я вам розповім, мене заарештують. І ви пообіцяли мене відпустити.
— Поліція зможе вас захистити,— запевнив я.—
Вона гірко розсміялася.
— Не від цих людей, капітане. Не від вояків. Якщо хочете дізнатися про «Равалпінді», мусите поговорити з полковником Маꥳром.
Сумніваюся, що «Відділ Н» дозволить мені наблизитись до Маꥳра. Якщо хочу швидко отримати відповіді, то єдиний спосіб досягти цього — витягти їх із наляканої медсестри переді мною.
— Міс Рувель,— м’яко почав я,— можливо, я маю рішення.
Двадцять сім
Доки я піднімався, ще більше усвідомив усю важкість того, що вона довірила мені. Повірити в це було складно, але логіка була приголомшливою. Назва «Равалпінді» позначала не місто в Пенджабі, а серію експериментів, усі вони проводилися в Барракпурі під егідою Аластера Данлопа; експерименти, в результаті яких деякі піддослідні померли, інші були госпіталізовані — обпечені й нажахані до смерті.
Усе це легко робить іприт.
Першими використали його німці. У липні 1917 року вони скинули п’ятдесят тисяч фугасів із цією речовиною на наші лави, і ми одразу зрозуміли, що це щось геть інше. Авжеж, вони вже зверталися до отруйних газів; ми теж, як на те пішлося,— переважно хлор або фосген, але ці речовини лише ледь чіпали очі та легені, а новий токсин випалював ізсередини.