Абір Мухерджі. Дим і попіл

Я уважно вдивився у спотворений труп. Можливо, Не Здавайся має рацію. Все одно не дуже бачу цю різницю: мозок мій працює не на повну силу, але в таких справах я довіряю сержанту. У будь-якому разі, коли я вперше побачив тіло, перебував під впливом опію. Кого, як не китайця, очікуєш побачити в опійному притоні, тож я і вирішив, що це і є його національність. Коли пізніше я знайшов його в цій кімнаті, було темно і я не дуже придивлявся. Переді мною був лише труп без очей.

Не Здавайся поруч зі мною так і впився очима в голову мерця. На обличчі сержанта застигла відома мені зацікавлена міна. Та, що означала, що мозок його працює дуже швидко.

Раптом він підняв погляд і усміхнувся.

— Що таке? — поцікавився я.

— Шрам на його обличчі! Я уже такий бачив! — Де?

— На світлині, що ми вкрали з кабінету Данлопа.

Схоже, він таки має рацію. У всякому разі, велика ймовірність цього. Я витяг світлину й поклав на долоню. Не Здавайся підніс полум’я запальнички до паперу. Ближче до лівого краю на землі сиділа людина, схрестивши ноги. На вигляд — індус-санітар у шортах та сорочці хакі. Деталі губилися в зернистості, але ось він: довгий шрам з лівого боку обличчя, від волосся до підборіддя. Мало того, якщо не брати до уваги очей, решта обличчя була дуже схожою на те, що лежало в ящику поруч із нами.

На мене накотила нудота, земля попливла з-під ніг.

— Це не наркоторговець, а робітник шпиталю.

— Ось і зв’язок,— промовив Не Здавайся.— Три жертви знали одна одну. Вони всі є на цій світлині.

Я поглянув на знімок, вдивився в обличчя Данлопа, Рут Фернандес і трупа в ящику поруч. У теорії Не Здавайся є сенс. Але на світлині були й інші. А що, як убивця полює на них усіх?

Я швидко пробігся поглядом по інших обличчях. Авжеж, були там полковник Маꥳр, він сидів поруч з Аластером Данлопом, Рут Фернандес і Антея Данлоп, яку пощадили. Я придивився, і мене аж морозом пройняло. Була тут іще одна знайома особа в задньому ряду, молодша, частково затінена. Матильда Рувель.

Двадцять чотири

 усимо повернутись до Барракпуру! — сказав я, засунувши шухляду і прямуючи до сходів.

Спочатку я хотів повернутися тим же маршрутом дахами, але годинник цокав, тож натомість вибрав інший шлях: через парадні двері та стрімголов до автомобіля. Не потрапити під гарячу руку військової розвідки тепер було вже не таким пріоритетом. За три ночі було вбито три людини, з чого можна виснувати, що убивця не дуже полюбляє гаяти час. Уже темно, і, наскільки мені відомо, його наступна жертва може бути в нього на прицілі. Що ж до того, хто вона, немає жодних гарантій, авжеж, але враховуючи, що всі три жертви були на світлині з Барракпуру 1917 року, цілком слушно припустити, що й наступну можна там побачити. Питання в тому, чому не вбили Антею Данлоп? Чи надала вона вбивці ту інформацію, якою не поділився її чоловік? Чи причина в чомусь іншому?

Із тих, хто лишився живим, я знав двох. Потрібно було вирішити, кого шукати першим, але це можна обміркувати дорогою в Барракпур.

Автомобіль чекав там, де ми його лишили, водію, схоже, затримуватися тут не дуже кортіло, тож, щойно побачивши нас, він вийшов і завів двигун.

Подорож до Барракпуру зайняла годину — все одно часу не вистачило, щоб ми з Не Здавайся зрозуміли, що, в біса, відбувається.

Теорії, які я висував спочатку — вбивство в опійному притоні якось пов’язано з контрабандою наркотиків, а Рут Фернандес убили через ревнощі,— тепер здавалися писаними вилами по воді. Перша, як я тепер усвідомив, базувалася виключно на припущенні, що небіжчик у похоронному бюро — Фен Ванг, наркобарон із Шанхая. А це переконання, своєю чергою, завдячує двом факторам: Каллаґан запевнив мене, що чоловік, на якого полювали тієї ночі,— славнозвісний наркобарон, і я дійшов безглуздого висновку, що оскільки чоловік у ящику має східні риси обличчя, то він китаєць. Я вилаяв себе за таку недбалість. Мої припущення щодо раси виявилися хибними, але мені можна пробачити, враховуючи, що, коли я вперше його побачив, мозок мій був затуманений опієм. Та найбільше мене засмутило те, що хоча він і міг би бути китайцем, мені не варто було сприймати як належне те, що саме він і є Фен Вангом. Зрештою, в місті тисячі китайців. Але так важко встояти перед швидким і легким рішенням, такою собі піснею сирен. Я хотів, щоб він був Фен Вангом. Це відповідало моєму упередженому баченню того, що відбувається, і я схопився за це, як потопаючий за соломинку.

Якщо убивства не пов’язані зі сварками через наркотики, то в чому ж річ? І ще лишалися рани жертв — вирвані очі, такі ж удари ножем у груди. Спочатку я припустив, що це застереження, але тепер не був у цьому впевнений. Усе це разом нагадувало якийсь ритуал, здавалося навіть релігійним. Принаймні моя впевненість, що тіло в Тангрі пов’язане з убивством Рут Фернандес у Рішрі, виявилася правильною. Дуже шкода, що для того, аби підтвердити мою гіпотезу, довелося померти Аластеру Данлопу, але іноді таке трапляється.