Читаем Абір Мухерджі. Дим і попіл полностью

Га, сагибе,— сказав він, поклав записку на стіл і розправив, тоді кілька разів уклонився і позадкував за Двері.

Я взяв аркуш. З одного боку було написано моє ім’я, з іншого — кілька слів рукою лорда Таггарта. Я швидко прочитав їх і повернувся до Не Здавайся.

— Ще одне вбивство.

<p>Двадцять</p>

алеко їхати цього разу не довелось. П’ять хвилин до елегантного будинку у псевдогеоргіанському стилі на Парк-стрит. Сходи піднімалися від тротуару до відчинених дверей, поруч із якими стояв обов’язковий коп, охороняючи конюшню, з якої коник уже втік,— або, як у нашому випадку, його вбили в ліжку. Коником цим був англієць на прізвище Данлоп, який, згідно з запискою від Таггарта, був науковцем із гарною репутацією. Все це добре, от тільки я ніколи про нього не чув. Утім, голову даю на відсіч, слава про нього незабаром пошириться. Нечасто буває, що в Калькутті вбивають англійця, тим паче у такий спосіб, і я не сумніваюся, що криваві подробиці його смерті завтра вранці смакуватимуть на першій сторінці «Інглішмена».

Спальня його розташувалася на другому поверсі — два прольоти вузькими, погано освітленими сходами,— і охороняв її ще один поліціянт із місцевого відділку. Він кивнув, відступив і майже по-військовому відчинив двері.

Обстановка в кімнаті була спартанською. Шафа, письмовий стіл, акварель «Осада Лакхнау» на стіні і небіжчик років п’ятдесяти на закривавленому простирадлі в ліжку. У Данлопа були сірувате кутасте обличчя і довгий тонкий ніс. Що ж до очей, нічого про них сказати не можна було, бо хтось устиг вирвати їх, ще й пошматувати чолов’ягу, як той недільний ростбіф. Піжама його була зіпсована на грудях двома колотими ранами.

— Що думаєш? — запитав я Не Здавайся.

— Такі ж рани, що і у Рут Фернандес.

— Поглянь на руки. Пальці не пошкоджені.

У коридорі почувся кашель, я обернувся і побачив місцевого поліціянта зі щіточкою вусів і жовтими від жування бетелю[19] зубами. Він представився як констебль Мондол.

— Ви відповідаєте за цю справу? — поцікавився я.

— Так, сер. Відділок на Парк-стрит.

— Що ж, розповідайте.

— Нам зателефонував слуга із цього будинку невдовзі після восьмої ранку,— почав констебль.— Сагиба знайшли тут, у цій кімнаті, так, як ви бачите.

Він говорив тихо, ніби отримував задоволення від того, що присутній в оселі англійця, і убивство — це лише маленька незручність, як коротка злива під час пікніка в саду.

— Хто його знайшов?

— Господиня будинку,— відповів він.— Місіс Антея Данлоп. Вона прийшла подивитись, чи все гаразд, коли він не спустився до сніданку.

Це вже щось казало про їхні стосунки. Той факт, що вона прийшла по нього сама, а не прислала покоївку, означав, що між ними збереглися тепло і приязнь.

— Де вона зараз?

— Унизу, сер. У вітальні. Хочете розпитати її?

— Розпитаємо свого часу,— кивнув я.— Чи не можете сказати, як убивця потрапив усередину?

— Можливо, через дах,— відповів Мондол. Він підняв угору один палець на випадок, якщо я не знав, де саме він може бути.— Двері зламали. Певно, пішов він тим же маршрутом.

Люди в Калькутті витрачають цілі спадки на безпеку житла, вкладають гроші в залізні ґрати, кремезні замки і ще кремезніших дверників. Але геть забувають про двері, що ведуть на дах, які часто являють собою побиті негодою та поточені черв’яками дерев’яні планки. Оскільки більшу частину нашого життя ми проводимо в горизонтальній площині, то переважно упускаємо з виду вертикальну. Не те щоб я скаржився. Саме завдяки тому, що люди Каллаґана забули перевірити двері на горище, я і зміг утекти з опійного притону три ночі тому.

Я знову оглянув місце злочину. Щось тут не так, як фальшива нота посеред п’єси, але що саме, ніяк не можу зрозуміти.

— Ніхто нічого не чіпав? — поцікавився я.

Мондол похитав головою.

— Відколи ми приїхали — ні, і покоївка запевняє, що після того, як знайшли тіло, нічого не торкалися.

— Ходімо поглянемо на дах,— запропонував я, кивнувши на двері.

Ми вийшли за Мондолом із кімнати, піднялися сходами на дах.

Двері зачинялися лише на засув, доволі міцний на вигляд і досі на своєму місці. На жаль, петля, крізь яку проходив засув, була виламана з дверної рами. Судячи з того, в якому стані була рама, сумніваюся, що довелося докладати багато зусиль.

Я вийшов на дах, підійшов до карниза з одного боку будинку. Дім стояв у довгому ряду інших будинків, десь на третині його довжини, затиснутий з обох боків своїми близнюками. Одну будівлю від іншої відділяв лише виступаючий карниз. За спиною у мене з’явився Не Здавайся, підійшов ближче.

— Гадаєте, він перестрибнув з іншого даху?

— Дізнаємося,— запропонував я і зробив крок на дах прилеглого дому.

Не Здавайся — за мною. Ми перетнули ще два дахи й опинилися на краю ряду будинків. За карнизом не було нічого, крім прямовисної стіни заввишки в три поверхи. Ми повернулися до місця злочину, звідти пройшли до іншого краю ряду. Тут нас зустріла така ж стіна, яка підступала до самісінької дороги.

— Не бачу, щоб тут можна було піднятися,— завважив я.— Що означає, він або потрапив з іншого будинку, або вдерся водостічною трубою.

Перейти на страницу:

Похожие книги

1. Щит и меч. Книга первая
1. Щит и меч. Книга первая

В канун Отечественной войны советский разведчик Александр Белов пересекает не только географическую границу между двумя странами, но и тот незримый рубеж, который отделял мир социализма от фашистской Третьей империи. Советский человек должен был стать немцем Иоганном Вайсом. И не простым немцем. По долгу службы Белову пришлось принять облик врага своей родины, и образ жизни его и образ его мыслей внешне ничем уже не должны были отличаться от образа жизни и от морали мелких и крупных хищников гитлеровского рейха. Это было тяжким испытанием для Александра Белова, но с испытанием этим он сумел справиться, и в своем продвижении к источникам информации, имеющим важное значение для его родины, Вайс-Белов сумел пройти через все слои нацистского общества.«Щит и меч» — своеобразное произведение. Это и социальный роман и роман психологический, построенный на остром сюжете, на глубоко драматичных коллизиях, которые определяются острейшими противоречиями двух антагонистических миров.

Вадим Кожевников , Вадим Михайлович Кожевников

Детективы / Исторический детектив / Шпионский детектив / Проза / Проза о войне