Абір Мухерджі. Дим і попіл

— Перепрошую? — Її чоло зібралося зморшками, як той концертино, так вона розгубилася — чи, може, сполохалася?

— Я намагаюся зрозуміти, навіщо комусь вдиратися до вашого будинку посеред ночі і вбивати.— Я обвів рукою кімнату: — Як на мене, це геть не схоже на пограбування, якщо ви не переконаєте мене в протилежному.

— Не можу сказати, вкрали щось чи ні,— відрізала вона.— Вбили мого чоловіка. Вибачте мені, якщо я не взялася складати опис майна.

Я вирішив пом’якшити тон питань.

— Як довго ви були одружені, місіс Данлоп?

— Майже двадцять п’ять років,— зітхнула вона.— Познайомилися в Оксфорді. Аластер працював над докторським дослідженням щодо передачі захворювань повітряно-крапельним шляхом, а я вивчала богослов’я. Авжеж, тоді жінкам не дозволялося отримувати дипломи в коледжі, але можна було відвідувати лекції та складати іспити. Нас представили одне одному в домі його професора. Я йому сподобалася.

Я кинув погляд на світлини на буфеті. Крім портрета щасливої пари в день весілля, світлин з Аластером Данлопом більше не було.

— Ви маєте недавні знімки свого чоловіка? — запитав я.— Це могло б допомогти нам під час опитування.

— Можливо, у нього в кабінеті є,— відповіла вона.— Можу пошукати.

— Це було б дуже добре,— кивнув я.

— Щось іще?

— Ми маємо кілька питань до ваших слуг, але, можливо, знадобиться поговорити з вами пізніше.

На її обличчі промайнула тінь чогось неясного, але одразу ж зникла.

Я дивився, як вона підвелася, сховала чотки і повільно пішла до дверей, і весь цей час я думав, що означав той вираз її обличчя.

Двадцять два

окоївка нічого не знала. Це було ясно від самого початку. Коли працюєш у нашій професії, розвивається відчуття, що тобі брешуть чи хоч би мають клепку до цього. У цьому випадку Нері, дівчина-селянка з якогось крихітного сільця у джунглях на південь від Калькутти, таким вимогам не відповідала, тож коли вона присягнулася Не Здавайся, що вперше дізналася про нещастя, коли її хазяйка вранці з криком спустилася вниз, я схилявся до того, щоб їй повірити.

Вона підтвердила слова місіс Данлоп — сказала, що запропонувала піднятися й покликати містера Данлопа на сніданок, але господиня сказала не хвилюватись, вона сама сходить.

Кухарка, весела сива жіночка з кількома складками жиру на талії, що виступали між короткою індійською блузою і сарі, підіткнутому на поясі, також дуже допомогла — принаймні по-своєму: переповіла з найменшими подробицями про вечірню рутину й ранок на кухні, і все це загалом не додало нічого до того, що ми вже дізналися.

Це означає, що єдиним справжнім джерелом інформації була місіс Данлоп. Її історія про снодійне, від якого вона спала мертвим сном, була надто вже зручна. До того ж було ще кілька питань про її чоловіка, на які мені б хотілося отримати відповідь. Особисто я не сумнівався, що ці три вбивства пов’язані.

Дві жертви за двадцять чотири години з ідентичними ранами можна було б з натяжкою назвати збігом, але три за той же час? Багатенько.

Ще й характер самих ран. Очі відсутні; колоті рани в грудях — щось це має означати. Ритуальне каліцтво? Бенгалія колись була осередком тхагів, грабіжників та убивць, які поклонялися богині Калі. Чи могли ці вбивства бути справою рук релігійних фанатиків?

Приїхали хлопці з відділу відбитків пальців і взялися до роботи у вітальні та спальні, тож, оглянувши разом із Не Здавайся решту будинку, я вирішив улаштувати штаб-квартиру в кабінеті Данлопа.

У деяких місцях люди лишають свій явний слід. Вітальня, уся в ситчику та гаптуванні, була територією місіс Данлоп, а от кабінет — володіннями небіжчика.

Це була світла, доволі простора кімната, велику частину якої займали кремезний письмовий стіл і книжкова шафа, де книжок було менше, ніж можна було очікувати від науковця. На стінах, як спортивні призи у атлета, були розвішані численні свідоцтва, дипломи, групові світлини, які, на думку Данлопа, мусили тримати на високому рівні самооцінку господаря.

На столі лежало кілька паперів, придавлених величенькою настільною запальничкою зеленого мармуру, від одного погляду на яку одразу ж закортіло її випробувати. Я опустився у шкіряне крісло за столом, намацав у кишені пачку «Кепстена» і натиснув важку латунну кнопку на запальничці, вивільнивши язичок полум’я. Затягнувся і дістав стосик паперів із-під імпровізованого прес-пап’є. Переглянув. Перший аркуш — рахунок від кравця з Хог-маркет від 15 грудня з проханням оплатити. Другий, судячи з фірмового бланка,— лист із якогось відділу Корпусу королівських інженерів у Портоні, Вілтшир.

У двері постукали, й увійшли місіс Данлоп і Мондол, який тримався за кілька кроків позаду неї. Обличчя жінки посіріло, ніби з неї витекли всі життєві сили, і це означало, що вона починає усвідомлювати всю реальність убивства чоловіка. Я повернув папери на стіл і поклав сигарету на край кришталевої попільнички.

Мондол передав Не Здавайся блакитну пляшечку з пігулками — наскільки мені було видно, напівпорожню. Не Здавайся кивнув і щось тихо сказав, після чого констебль розвернувся й вийшов.