a03dd1912f991b3591e5d6c83e0c38cc

обговорюють на засіданнях комітетів Верховної Ради, де збираються

фахівці з того питання, яке зачіпає закон. І вже після такого обговорення

виносять для голосування.

— Це, мабуть, довго? — зітхнула Романа.

— Що швидко робиться, скоро викидається, — зауважила бабуся. —

А закони — річ серйозна, тому їх ще раз обговорюють у залі. Голова

дає слово депутатам, ви це бачили. Потім оголошується голосування

і починається відлік часу, за який всі депутати повинні проголосувати.

Якщо більшість натиснула кнопку «за», значить закон вважається ухва-

леним. І отут голова Верховної Ради робить іще одну річ, без якої не

обійтися — він підписує закон.

— Навіщо?

— Ну а як інакше ти зрозумієш, чи його ухвалили, чи це ще

проект? Підпис голови засвідчує, що закон «пройшов» Верховну Раду.

Залишається тільки затвердити його у президента.

46

— То президент головніший за Раду? — здивувався Марко.

— Ні, але він може повернути закон, якщо вважає, що його треба

доробити.

— І тоді доробляють?

— Іноді доробляють. А іноді голосують ще раз, і якщо закон під-

тримає більше три чверті депутатів, то президент уже не може його не

підписати.

— Ну звісно. Один проти стількох не встоїть, — погодилася Романа.

— А крім законів Верховна Рада щось іще приймає?

Бабуся посміхнулася:

— Звісно. Багато що. Але головне — вона затверджує склад

Кабінету Міністрів, який керує економікою, та ухвалює бюджет країни, тобто вирішує, як розподілити гроші.

— Це серйозна справа, — кивнув Марко.

— Авжеж. І тому депутатами обирають людей серйозних та осві-

чених. Таких, якими ви колись будете, — сказала бабуся.

47

Мама одразу погодилася бути головою уряду.

— Якщо тато — президент, то за такого президента

відчуваєш себе, як у Бога за пазухою. Але ж наш уряд

зветься Кабінетом Міністрів. Значить потрібні міністри.

Романа з Марком перезирнулися:

— Навіщо? Хіба не можна керувати самому?

Мама посміхнулася:

— Навряд чи. От, наприклад, візьмемо медицину. Лікарні, інсти-

тути, академії, фельдшерські пункти, щоб усім цим керувати, потрібна

людина, що знається на медицині?

— Звісно.

— А щоб керувати поліцією, треба бути юристом?

— Так ти ж юрист! — хором сказали діти.

— Так, але не медик. А щоб керувати фінансами, правильно кон-

тролювати та розподіляти кошти, треба бути економістом?

— Мабуть.

— А щоб керувати школами, університетами, дитячими садками, треба бути педагогом?

Марко з Романою зітхнули.

— Отож, — підсумувала мама. — А де ви бачили людину, яка б

одночасно була і медиком, і юристом, і економістом, і педагогом, і

будівельником, і митником, і так далі? Адже уряд керує всією економі-

кою. Тому він складається з різних міністерств: міністерство охорони

здоров’я, міністерство фінансів, міністерство культури і так далі. Там

працюють фахівці, яких очолюють міністри. Тому наш уряд зветься

Кабінетом Міністрів, а голова — прем’єр-міністром, тобто першим з

міністрів.

— А призначає міністрів Верховна Рада! — похвалилася своїми

знаннями Романа.

— Правильно. Тому те, що ви пропонуєте мені стати головою

уряду, це лише ваші побажання. Призначити мене може тільки наша

Верховна Рада. А хто у нас Верховна Рада?

— Уся родина! — вигукнув Марко.

— Ну от. Зберемося в неділю на обід, тобто на парламентську

сесію, проголосуємо, і тоді…

48

— Ой, що ж це виходить? —

захвилювалася Романа. — Ми ж

тата президентом призначили

незаконно.

— Чому незаконно?

— Бо ти не голосувала.

І бабуся з дідом.

— Нічого, будемо вважати,

що ми просто не прийшли на

вибори. А наступного разу ви

вже повідомите всіх про дату, і

ми залюбки проголосуємо.

— А що будемо робити з

міністерствами? У нас в родині

стільки людей немає, щоб їх

організувати, — розгубився

Марко.

— Нічого, — засміялася

мама. — З тим обсягом задач,

які стоять перед нашою роди-

ною я вже якось впораюся. Не

один рік уже це роблю.

— Але ж раніше ти не була

прем’єр-міністром?

— Так, не була. Але й ви

раніше на знали нічого ані про

уряд, ані про президента, ані

про Конституцію, а нині стали

розумітися на тому, як влашто-

вана держава.

— Ще не до кінця, але ми

розберемося. Обов’язково! —

пообіцяли Марко і Романа.

49

— Ой, що ж ми наробили! — спохопилася Романа

— А що таке? — не зрозумів Марко.

— Ми ж маму призначили прем’єр-міністром, а вона юрист.

— Хіба ж це погано?

— Погано, — Романа похитала головою. — Погано, тому що в нас

іще повинен бути суд. І хто ж буде суддею?

Марко замислився:

— Тато — президент, бабуся — голова Верховної Ради, мама —

прем’єр. Виходить, що лишився тільки дідусь.

— А він зможе бути суддею?

— Запитаємо.

Ми прибігли до дідуся, гадали, що він здивується, але бабуся йому

вже розповіла про наші призначення.

— Хочете, щоб я був суддею? — запитав він.

— Хочемо, — закивали Марко з Романою.

— А ви знаєте, як працює суд?

— Ні, — закрутили головами діти.

— Тоді слухайте. По-перше, рішення суду мають силу закону. Їх

мають виконувати всі.

— І навіть президент, — додала Романа.

— І навіть президент, — погодився дідусь. — Суддя ні від кого не