7adaab6e236f4333881613dfe7a1fe69

у них чомусь був один спільний маєток, — а Баратинський там

просто спився — уявляєш, від Баратинського залишилися там різні

пляшки, так ось, вона йшла перед ним, і він просто накинувся на

неї, і пішов плавати на кораблику Невою, спочатку центр, а потім

усі ці труби й промзона, і чому я маю на це дивитись, так ось, плавав я з Машею по Москві-ріці та знудило – можна одразу в річку, звичайно, пасажири можуть скинути у воду, але ти їм такий пісню

«Москва, дзвонять дзвони», і вони скинуть у воду кого-небудь іншого.

Це справжня стаття, я у неї був перший, і вона у мене теж, на той

час така гарна дівчина, але дуже дурна, усе в родині вирішує жінка, якщо вона розумна жінка, вона себе ставить так, ніби сама нічого

не вирішує, що ти ось такий крутий чувак, але насправді це вона

все вирішує, тому що (бо) чоловіки стали дуже інфантильними, вдень вона невідомо чим була зайнята, навчалася в якомусь ПТУ, а

вночі гуляла, і я проводжав її у цей її приватний сектор о третій

годині ночі, не знаю, як живий залишився, там увесь час виносили

якісь трупи, мені подарували її одного разу на день народження, після всього вона так одразу запитує: «Можна подивитися телевізор?», у них так прийнято казати, тепер вона має відтворити картину

злочину за допомогою цих видінь, але треба вигадати, чому жінки

вбивають вівторками, зрозуміло, що це якась психологічна травма, вона зайшла в жіночий туалет і побачила напис у тому сенсі, що

вона досить дурна, і підпис хлопчика, в якого вона була закохана, ось така психологічна травма, потім відома авторка детективів

підійде до тебе і скаже: «Знаєте, я уявляла вас зовсім іншою».

Еллі знаходиться у скрутному становищі в цьому місті

справжніх парфумів, під небом кольору сирної сироватки вона

їде в круїз замками Східної Луари, ось тут жила полонянка

графа Артуа — показують їй якийсь скелет, розміром схожий

на дитячий, але вона силкується відігнати від себе такі думки, з

нею підпільниця Жанна Робер і дивакуватий професор, треба щось

доповідати шефу, про якого вже всі давно забули. На сніданок тут

йогурт і круасани, сніданок різко континентальний, рідко вона

бачиться зі своїми рідними пенатами, неможливо весь час про-довжувати боятися, думати, що продовження буде, неочікуване

подовження вісі ординат, якесь неочікуване розв’язання проблеми

з цього сіруватого неба, для тих, хто сподівається, що вони врешті

решт зустрінуться знову, або для тих, хто спеціально дочитує

70

книжки до нелогічного кінця, щоб дізнатися, що там станеться з

головними персонажами, вона дізнається, що в будинку не буде

діяти центральне опалення, погоджується, що його пропозиція

руки і серця дуже корисна для неї — пропозиція руки і серця, штучна вентиляція легенів, а ще там дуже цікавий зал античності, чи де вона бачила Маймонідів із відбитими руками, без відбитків

пальців, отже, заходить у крамничку сувенірів, у якій за графа

Артуа був льох для неслухняних полонянок, і бачить світло.

ЧАСТИНА ДРУГА

На ескалаторі грає заставка з передачі «У світі тварин», така

знайома з дитинства, колись у контактному зоопарку Еллі дозво-лили потримати за вухо величезного полоза, хоча невідомо, чи є

у полозів вуха, та зрештою куди їдуть усі ці люди о робочій порі —

невдало обраний темп, сходинка, на якій ледве тримаєшся, щоб

не впасти в сутінки струму, на «Золотих воротах» знову продають кіш і фалафель, просять закласти горщик за кілька гривень, горщик, не куховар більше, на «Барикадній» вже майже південь, теплі підігріті тротуари, циганський шик більше не в моді, усі ці

підвісні стелі з підсвіченням — лише скандинавська стриманість, холодні білі кольори, Еллі могла перефарбувати цей фіолет у сивину, прозорість савану, рентгенівського знімка з присипаними землею

цукровими кістками, стиглий стогін зраненої шкіри схильних до

гниття бессарабських яблук, дивиться на неї якось так дивно, наче

впізнає, але знехотя, потім розуміє, що ні, ескалатор несе все далі

вниз, хто захотів би нести своє крихке тіло проти людської течії, повз рекламу засобу від печії та засмаги, ніколи не сумувати за

невідомим, ці навіжені сумні дівчата зі щасливими обличчями

дівчат із сусіднього бару, які повернуться туди ж після десяти годин

знімання із сутінковою перервою на каву — стань ось так, світло

падає на кашкета, картатий кашкет і мухоловка, венера-мухоловка, розкриває рану ранкового рота, непоголена шкіра ніг, розбурхане

волосся, якому не допоможе жоден мус, змусить його бути у захваті

від тебе, вони завжди повертаються у те саме місце, бо в людини

має бути місце, у яке вона може повернутися, нікуди не йдучи, така

затишна стійка зі слідами невідомих рідин, розбавлених отруй-ною слиною і сльозами розповідей про ще одне невдале кохання, знову втратив усі бали на цьому симуляторі, місто побудували без

72

тебе, потім зруйнували, потім знову селяни притягли катапульту

до воріт міста, у якому вже давно ніхто не живе, простягалася на

декілька сторінок, хоча нікому не цікаво, уявляєш, він так і не под-звонив, я просто стерла його номер у телефонній книзі, хай тепер

і не думає дзвонити — я не відповідаю, якщо номер незнайомий.