7adaab6e236f4333881613dfe7a1fe69

пальці, які все одно не можна було облизувати, бо на пальцях

занадто багато колонізованих бактерій, а вітамінки хотілося просто

викинути, подивитися, як вони закотяться у щілини між паркетинами, намазаними каніфоллю, я думав, що каніфоль — це щось для скрипки, у підсобці серед усілякого мотлоху, на якому цілував її з острахом, бо серце заходилося й коліна, намазані зеленкою, визирали з-під

картатих шортів, що зовсім не збуджувало уяву, і вона теж не знала, що з цим усім робити, тоді ще не було глянцевих журналів для жінок, на обкладинці яких зірки зарубіжного кінематографа оманливо

формулювали однією фразою сутність своїх стосунків з чоловіками, продюсерами й глядачами, іноді це було одне й те саме, але ніхто

не наважувався в цьому зізнатися. Моя Еллі, ти так схожа на цю

дівчинку, яка вже давно заміжня, її чоловік співає в туалеті, хоча не

знає жодної ноти, така марнославна впевненість у власних силах, ні, він зовсім не пнеться у всесвітньо відомі співаки, бо незнання

нот не звільняє від відповідальності стакато, але вона дивиться на

нього з ніжністю, коли він спить, і удає, що задоволена цим своїм

утіленням. Отже, Еллі, не наслідуй її приклад», і зачинає двері за

дівчинкою зі Смішариком-Барашем на повідці, яка просто мріє про

чупа-чупс і сердиться через те, що в її руку кладуть якусь прожо-вану іриску з тисненням фантика, який просто неможливо віддерти, не пошкодивши поверхню солодкої маси. Еллі почувається Гретою

в картопляному будиночку, якій заморозили ніжки в рефрижераторі

й вона тягнеться до льодяникового віконця, щоб відкрити фіранку

із солодкої вати, яка виявляється звичайною асептичною ватою з

магазину канцтоварів, так часто відправляли її туди перед першим

вересня, щоб вона купила собі ручки й пензлі з білячого міха, вона

уявляла собі це так, що це просто хвіст білки, який прискіпливо

тримається на шматку деревини, ось такий маленький білячий

хвостик. У ті роки тотального дефіциту коштів білячий пензлик

робив помітну дірку в кишені, тим більше, що вона не любила і

зовсім не вміла малювати — це мазюкання розбавленою водою

аквареллю не робило честі їй як знавцю та поціновувачу творчості

Гойї та Караваджо (у протилежному хронологічному порядку), не

кажучи вже про прерафаелітів, нічого в цьому житті не робило їй

честі, тому вона вирішила влучно вийти заміж, а Олександр так

гарно співав під акомпанемент синтезатора, поки отаман Судоходов

розмазував по клавішах свій кокаїн, щоб вдихати його через стодоларові

купюри. Еллі хотіла б отримати фінансову компенсацію від цього

64

отамана, який страждає на селфі-залежність та, очевидно, потребує

допомоги психолога, за весь розбитий богемський фарфор виробництва Сарапульської фабрики м’якої іграшки, але їй було його

шкода, чорно-білі знову наступали по всіх фронтах, єдиний при-хисток отаман Судоходов міг отримати в їхній однокімнатній

квартирі, у якій розташувався з усією зручністю, Олександр подавав

йому попільницю, в котру він поклав золоту рибку, яку залив крутим

окропом з вкритого іржею чайника, та різні інші необхідні в

повсякденному побуті речі, Еллі весь час мерзне в цій країні вічного

льоду та скаржиться на проблеми центрального опалення, бо хтось

поставив собі нові батареї без дозволу ЖЕКу, в них зірвало якусь

там різьбу (Еллі не розуміється на техніці, але любить висловлювати

свою думку з цього приводу), декілька квартир по стояку залило

гарячою водою десь по коліно, і знову в будинку холодно. Але отаману

Судоходову насправді все одно, немає жодного сенсу говорити з

ним про це, він мріє лише про владу. Заради примарної можливості

отримання влади він оголосив себе нащадком пророка Мухаммеда

і придбав спеціальний електронний браслет, який консультує вірян

щодо пересування в напрямку Мекки, придбав про всяк випадок, щоб продемонструвати свою лояльність під час суду невідомого

ступеня страху. Еллі зовсім не боїться Судоходова, попри те, що він

справжній психопат, для засвідчення чого йому не потрібні жодні

довідки, їй просто сумно дивитися на вікно, пейзаж за яким наче

слугує живою ілюстрацією для групи «Життя — це біль», тому

зазирати у саме вікно їй зовсім не хочеться, що нового там можна

побачити. «А знаєте, я зібрався одружитися», — раптом каже крізь

сон Судоходов. «З ким же це?» — здригається від несподіванки, мов

від удару струму чи мерехтіння променю спектра Олександр.

«Це зовсім не твоя справа. Тобі, взагалі-то, пора на війну, ти просто

занудився на одному місці», — відрубає можливість вдоволення

цікавості Судоходов і поринає в хворобливий сон, у кімнату заходить

наречена Судоходова, ніхто не знає цю жінку, але чомусь усі одразу

розуміють, що це вона. У білій сукні з пожовклого тюлю, наче

знятого з цього льодяникового віконця, в яке не може себе примусити подивитися Еллі, у словах, які вони говорять один одному, надто багато слів, слова й самі слова, а їм дуже хочеться дій, хоч

якоїсь дії, хоча б такої, коли герой щось говорить у бік глядачів, а

вони нічого не розуміють через погану акустику, наречена Судоходова — досить гарненька примара, якби їй трохи пофарбувати повіки, 65