7adaab6e236f4333881613dfe7a1fe69

високо, і там ці химери, теоретично, мені здається, до них можна

дотягнутися навіть, але все-таки треба дихалку гарну мати, а так

звичайний католицький собор з лавками, а ось на Ейфелевій башті

є ліфт, бо туди нереально піднятися, я думаю, а внизу вся площа

заповнена неграми, які продають маленькі Ейфелеві вежі, ходять

там і дзвенять ними, щоб привернути увагу, і ось підіймаєшся на

ліфті і бачиш увесь Париж, увесь центр видно, а парижани вважають

Парижем лише центр, від’їдеш двадцять хвилин на двоповерховому

автобусі на Сент-Женев’єв-де-Буа, а це вже не Париж, і взагалі там

нікого не було, просто знайшли якусь хатинку, в якій спала якась

симпотна старушенція, яка дала нам якусь схему, завдяки якій ми

знайшли могили Зайцева, Буніна, Поплавського і Газданова, там усі, крім Ходасевича, який похований у Ніцці, вона дала нам якусь

спеціальну карту для росіян, а потім були на званому обіді, сиділи

під картиною Кончаловського, у нього дві тисячі робіт Аненкова, він мене повів на другий поверх показувати свою колекцію

порнографії, а ще у нього велика колекція дзвоників, ще він купив

єдину книгу Блока «Дванадцять», яку власноруч розфарбував Бакст, дуже довго полював на неї, купив на якомусь аукціоні, показував, мов якусь святиню, а ще такі штуки — які надягають на коней, схожі

на коромисло, як вони називаються, надягав їх на себе і просто

пишався, у Еллі не було іншого виходу, наскільки вся ця література

гірша за іншу, а іншої в нас просто немає, і що приходять сюди одні

та ті самі п’ять осіб, і немає з ким поговорити більше, як і більшість

іноземців, він майже ідеально володіє мовою, яку немає до чого

прикласти, величезна амбарна книга, в яку всі поети, які бували у

нього, записували свої вірші, я теж записав туди свій вірш «Пам’яті

Поплавського», осетини відгрохали такий пам’ятник для Газданова, у Тарковського якісь незрозумілі квіточки, мов клумба, у Газданова

ось усе стильно зроблено, хоча Тарковський набагато відоміший, а

у Поплавського ось усе так занедбано, і ось тебе превентивно вбиває

струмом з оголеного проводу і підсовують які-небудь пасатижі, й

хотілося б тобі жити в Італії, на цьому вічному Півдні, ні, звичайно, вся ця сентиментальність і розповіді про дітей — це все дуже

професійно, але жодної душі, тим більше, що у нас такий короткий

вік, клієнт вибирає і можливо ти вже в двадцять п’ять будеш не

затребуваною — це лише воротарі грають до сорока років, бо вони

не бігають так багато, тому їм треба якось заробити собі до пенсії, тому що з вищою освітою туди ніхто не піде, але якщо жінки

68

замовляють, навряд чи вони відмовляться, але ось говорити з нею

мені сподобалося, знімаєш на певний час, потім телефонують з

рецепції — не знаю, хто — і питають «подовжувати будете?», на

день народження — свято дитинства, нікуди від нього не подітися, але все одно набагато цікавіше розмовляти про різні речі, але якщо

ні, Еллі прокидається рівно через двадцять хвилин. Думаєш, я не

знаю, що у мене не менше закидонів, ніж у тебе, тут у нас рахунок

0:0 або 6:6, я склав таку товсту антологію сучасної поезії, просто в

поезії набагато легше замаскувати бездарність, написати: «Я буду

вбитий в Сталінграді», і хто там що розбере, так вони всі й пишуть.

Один поганий письменний копіює іншого поганого письменника, редагував фантастику про Байкал, спочатку їй на десять відсотків

знизили ціну, потім на двадцять, потім на тридцять відсотків, а що

почалося потім — від нього пішла дружина з двома дітьми, і він

почав жити з буряткою, яка пожила з усіма іркутськими художниками, так що з нею просто не можна було вийти у вищий світ, а цей

хлопець живе у своєму селищі Зима, в якому народився Вознесенсь-кий, і пише такі розповіді, просто сибірський Маркес, ось розповідь

«Прогулянка» — два чуваки прогулюються, більше нічого не

відбувається, і більше нічого не відбувається, і при цьому цей

хлопець знімає з людей шапки, так, він гопник, уяви собі селище, де зовсім немає літератури, немає цього прошарку, у мене всі

почали запитувати: «Де ви його знайшли?», він просто ходив до

мене літом, три історії взяли в журнал одразу. Таджики заберуть

тебе до себе, навчишся готувати, до речі, телефон вони у тебе

заберуть і продадуть на базарі, на ці гроші накуплять смачного

«Дошираку», і будеш його варити. Будеш там якою-небудь третьою

дружиною, тобто — у вожака буде перша дружина, ще у когось —

друга, а ти будеш третя, бо треба ж розслабитися після роботи (так

уживешся, ну доведеться потерпіти пів року), зате потім будеш

читати лекції про психологію таджиків різним бодхісатвам, ще є

азербайджанці, але вони такі агресивні, одразу: «Ти на кого наїхав?», отже таджики краще, у мене була дівчина — гендерний психолог, вона мене чомусь дуже полюбила й запросила на лекцію про Фуко, я послухав у навушниках переклад п’ять хвилин і пішов плавати на

кораблику по Неві, спочатку центр, а потім всі ці труби й промзона, і чому я весь такий ніжний маю на це дивитися, мої мошки хочуть

утопитися в моєму пиві, ось Толстой пише в щоденниках, що приїхав

у якийсь готель, мабуть — у маєток Тютчева і Баратинського, — так, 69