7adaab6e236f4333881613dfe7a1fe69

була ондатрою, їй довелося б непереливки, але зараз їй пощастило.

Самотність стосується лише людей, яким не цікаво з самими

собою — у всіх інших цей стан зветься усамітненням — думає Еллі

й виливає на тацю з гостівськими квіточками бузкового кольору

весь бальзамічний оцет зі своєї чарки, хіба можна терпіти цю

людину, особливо коли вона хильне лишку, помираю, щоб не

вчинити вбивство — читає в програмі телепередач. На верхньому

березі річки Ками, по трасі Р322 привезли її сюди в коробці з-під

мокасинів фабрики «Скороход», дуже довго везли її сюди, щоб вона

присвятила себе грі в ляльковому театрі, і поставити Олександр

вирішив чомусь саме Фауста, але у сучасній інтерпретації, їй казали, що тут виготовляють дуже прийнятні меблі, можна придбати чехос-ловацький гарнітур, навіть не потрібно цілий рік стояти в черзі, Еллі

радіє своєму новому коханню, завдяки якому бачить так багато

цікавого на цій землі, усім цим яткам з восковими фруктами відтінку

скорботи або скорбуту, самотність більше не має до тебе жодного

стосунку, ця перенаселена й перенасичена сенсами самотність, Олександр повертається з роботи рівно о десятій, вона не має жодної

гадки, ким він працює і звідки повертається, можливо, він просто

вештається містом, що вкрите вічнозеленими від шкідливих викидів

у повітря снігами, і займається моржуванням у міжконтинентальних

водах, біля яких стоїть страхітливий плакат «Заборонено», ось і все

його кохання, але ж він завжди повертається саме до неї, і цього

нікому не відняти, ці різдвяні картки з карамельними янголятами й

поздоровленнями нерозбірливим почерком. Бере цю картку і читає:

«Прийшли на сніданок. Тут жахливо. Ніколи сюди не ходіть. Мікро-сніданок із двох яєчень і кава зайняли 55 хвилин і зіпсований настрій.

Для старту нам взагалі не подали сніданкове меню. Мою яєчню, яка

мала бути з грінками, подали без грінок. Нас обслужили пізніше, ніж компанію, що прийшла після нас. Ми сюди більше ніколи не

повернемось. Шкода, бо рік тому тут було ОК». Раптом Еллі бачить, що поряд лежить тіло. Або радше Тіло з великої літери Т. До нього

підключені крапельниці та клапани, нерозбірливе Тіло, Еллі

потрапляє в його свідомість і розуміє, що потрапила сюди завдяки

феназепаму, сюди — це в кімнату розміром з картонну коробку з

квітчастими шпалерами, це примусове трирічне відпрацювання для

випускників неелітних вишів, які сидять у офісі з білими стінами й

увесь час когось тролять, і цей тролінг можна вважати метою цілого

60

життя, безглуздого життя в мережі квестів, квест — це від слова

«запитувати», принаймні, щось пов’язане з цим, Еллі воліє жити в

пеньку і ніколи не працювати в офісі, щоб не мати нічого спільного

з історією свого життя, бо врешті решт доля будь-яка могла б бути

її долею, і від багатства цього вибору її нудить, раптом Тіло ворушиться, Еллі дивиться на нього і їй спадає на думку, що Тіло хоче

рухатися в якомусь певному напрямку або це просто фантомний

біль, неможливий для істот, які більше нічого не відчувають одна

до одної. у кімнату заходить європейського вигляду та способу

догляду за волоссям гід і група пристосованих до життя за умов

вагомості осіб незрозумілого віку й непевної статі, дівчинка в

чорних джинсах тягне за собою на повідцю Смішарика-Бараша, дівчинка страждає на гикавку, якої просто неможливо позбутися за

допомогою жодного лимонаду, який виготовляють на фабриках

Третього Рейху, він виливається з готичних синюватих труб, у які

трударі вливають синьооку нафту з квіточками бузку, вона уявляє, що в нутрощах Бараша захований мікрочип, за допомогою якого

сили зла слідкують за нею, промовляють до неї різними рівноцінно

улесливими голосами, як серденько моє розвіяне понад Мордором —

повернися до мене, вона не хоче нічого відповідати, бо відповідь на

таке запитання суперечить Конвенції про захист прав дитини від

насильства середньовічної обструкції народних колективів виконавців

сороміцьких пісень, вона пнеться поперед інших учасників цього

хороводу, щоб подивитися на Еллі, яка сидить на підлозі в невідомо

чиїй квартирі в Сарапулі, гід-екскурсовод-відмінник праці й

оборони — запитує у тих, хто зараз перебуває під його всебічною

владою: «І як, на вашу думку, ця бідолашна дівчинка Еллі, яка

набідокурила понад будь-яку міру та не знає, як виїхати звідси, позбутися тягаря у вигляді цього чоловіка, який просто любить

співати пісні на публіці й нюхати кокаїн, у вас на це лише година, після чого замок заклякне й усі ми залишимося тут назавжди, а мені

не надто кортить залишатися тут і крутити педалі цього вічного

комп’ютера на міжнародному фестивалі марнославства, от бідося» —

каже він, як ти потрапила сюди, за тридев’ять земель, у тебе є лишень

година для того, щоб знайти ключ, раптом Тіло починає поривчасто

дихати, Еллі занурює руку з браслетом, пластмасові бульбашки на

якому символізують літеру М, нанизану на якусь дешеву гумку, у

його нутро й дістає той самий ключ, який більше нікому не потрібний, телефон дзвонить, поки що стиха, Еллі не впізнає свій рингтон, бо

61