Капітан Немо нічого не відповів. Помовчавши кілька хвилин, він знову звернувся до мене:
— Здається, ви говорили мені про думку стародавніх істориків щодо небезпек, які чекають мореплавців у Червоному морі?
— Цілком вірно. А ви вважаєте, що їхні побоювання були перебільшеними?
— І так, і ні, пане Аронакс, — відповів капітан Немо, який, очевидно, досить глибоко вивчив «своє» Червоне море. — Те, що перестало бути небезпечним для сучасних кораблів, добре оснащених, міцно збудованих, вільних у виборі шляху завдяки могутності пари, те було небезпечним для всякого роду стародавніх суден. Треба тільки уявити собі ці перші кораблі, вірніше, барки з дощок, зшитих пальмовими вірьовками, проконопачених смолою з дерев і змазаних акулячим жиром! І на них мореплавці відважувалися виходити в море! Вони не мали ніяких приладів для визначення курсу, пливли наугад серед майже невідомих їм течій. Безумовно, що в тих умовах корабельні аварії були й повинні були бути численними. А в наш час пароплави, що курсують між Суецом і південними морями, не бояться ні штормів цієї затоки, ні зустрічних мусонів. Їхні капітани й пасажири тепер не приносять перед відплиттям викупних жертв, а після прибуття не йдуть, прикрашені гірляндами і золоченими пов’язками, в найближчі храми дякувати богам.
— Я згоден з вами. Мені навіть здається, що пара вбила вдячність у серцях моряків, — пожартував я. — До речі, капітане, ви, здається, так добре вивчили історію цього моря, що, мабуть, знаєте походження його назви.
— Існує, пане Аронакс, багато пояснень з цього приводу. Хочете знати думку одного літописця XIV століття?
— Дуже хочу!
— Цей фантазер доводить, що ця назва була дана морю після того, як воно розступилось і пропустило ізраїльтян, а фараона і його військо за молитвою Моїсея потопило. «І на ознаку цього чуда, — пише літописець, — стало море яскраво-червоним. І ніхто вже його не називав інакше, як Червоне море».
— Поетичне пояснення, — зауважив я, — але ж, капітане, я не можу цим задовольнитись і прошу висловити вашу власну думку!
— Що ж, ось вона, пане Аронакс! На мій погляд, у назві «Червоне море» треба вбачати переклад одного староєврейського слова. І якщо стародавні люди дали йому цю назву, то лише з причини своєрідного забарвлення його вод.
— До цього часу я бачив лише прозору воду, без будь-якого забарвлення.
— Вірно, але, просуваючись у глиб затоки, ви помітите оте цікаве явище. Я пригадую, що колись у бухті Тор бачив абсолютно червону воду. Ця бухта здавалася кривавим озером.
— І чим ви пояснюєте це забарвлення? Присутністю яких-небудь мікроскопічних водоростей?
— Так! Це слизиста речовина пурпурного кольору — виділення мікроскопічних рослинних паростків, відомих під назвою триходесмій, сорок тисяч яких уміщується в одному квадратному міліметрі. Можливо, ми ще будемо спостерігати цей феномен, коли прибудемо в бухту Тор.
— Значить, капітане, ви вже не вперше запливаєте на «Наутілусі» в Червоне море?
— Ні, не вперше.
— Тоді, оскільки ви щойно говорили про перехід через море ізраїльтян і катастрофу з єгиптянами, можливо ви помітили під водою якісь сліди цієї події? — запитав я посміхаючись.
— Ні, пане професоре, і на це є важлива причина.
— Яка?
— Те місце, де, за легендою, Мойсей пройшов зі своїм народом, настільки тепер замулене піском, що верблюди ледве замочують ноги у воді. Ви розумієте, що для мого «Наутілуса» там надто мало води. — А де ж це місце?
— Воно розташоване трохи нижче Суецу, в рукаві, що утворював широкий лиман. У той час Червоне море простягалося до гірких озер. Там і знаходився міфічний прохід, по якому начебто ізраїльтянам і пощастило досягти обітованої землі, а війська фараона повністю загинули. Я думаю, що розкопки тих пісків, можливо, відкрили б що-небудь.
— Можливо і так, — погодився я. — Треба сподіватися, що ці розкопки рано чи пізно почнуться, особливо коли на перешийку з’являться нові міста, після того як Суецький канал буде закінчено. Проте і цей канал буде зовсім непридатним для такого корабля, як «Наутілус».