20 000 льє під водою

— Безумовно, але дуже корисним для всього світу, — сказав капітан Немо. — Стародавні люди добре зрозуміли його корисність для торговельних відносин між Червоним і Середземним морями. Однак вони не подумали про те, що можна прорити прямий канал, і вибрали довшу путь: з’єднали Червоне море з Нілом. Якщо вірити переказам, будівництво цього каналу почалося ще за фараона Сезостріса[58]. Але вже напевне відомо, що в 615 році до нашої ери фараон Нехо[59]почав роботи по прориттю каналу, який постачався водами Нілу, через ту частину Єгипетської рівнини, що простягається до Аравії. Цим каналом судна повинні були підніматися від Нілу до Червоного моря за чотири дні, його ширина дозволяла двом триремам плисти поряд. Він був продовжений Дарієм[60], сином Гістаспа, і закінчений, очевидно, Птоломеєм II[61]. Страбон бачив канал уже в експлуатації. Але незначна різниця у рівні води на його початку, біля Бубасту, і в його кінці, біля Червоного моря, робила його придатним для навігації протягом лише кількох місяців на рік. Канал діяв до віку Антонінів[62]. Після цього він занепав, бо став зовсім мілким. За наказом халіфа Омара[63]він знову був поновлений, але в 761 чи 762 році остаточно був засипаний халіфом Аль-Манзором[64], який хотів перешкодити постачанню продовольством війська повсталого Мохаммеда-бея Абдуллаха. Під час єгипетського походу ваш генерал Бонапарт розшукав у пустинях біля Суецу сліди цих робіт і, зненацька захоплений припливом, ледве не загинув.

— Що ж, капітане, те, чого не насмілилися зробити стародавні люди — з’єднати два моря каналом, який скорочує шлях з Кадікса до Індії на дев’ять тисяч кілометрів, — те зробив Лессепс[65]. І незабаром Африка з материка перетвориться на велетенський острів.

— Так, пане Аронакс, — погодився капітан Немо, — і ви маєте право гордитися своїм співвітчизником. Він робить людству більше честі, ніж найславетніші полководці. Він почав, як і багато інших, з великих зусиль і невдач, але потім восторжествував, бо в нього стальна воля. Сумно подумати, що ця праця, яка могла б бути міжнародною працею і прославити цілі держави, була здійснена завдяки енергії лише однієї людини. Отже, честь і слава Лессепсу!

— Так, честь і слава цьому великому громадянинові, — відповів я, здивований тоном капітана Немо.

— На нещастя, — сказав він трохи згодом, — я не можу перевезти вас через Суецький канал. Зате післязавтра, коли ми вийдемо в Середземне море, ви побачите довгі насипи Порт-Саїда.

— В Середземне море? — вигукнув я.

— Так, пане професоре! Вас це дивує?

— Мене дивують ваші слова, що. ми будемо там післязавтра.

— Правда?

— Так, капітане, хоч мені вже час одвикнути з будь-чого дивуватися, відколи я перебуваю на борту вашого корабля!

— Але чому ж саме це повідомлення вас так здивувало?

— Тому що я не уявляю тієї колосальної швидкості, якої повинен досягти «Наутілус», щоб післязавтра бути в Середземному морі. Адже йому потрібно обігнути всю Африку і пройти біля мису Доброї Надії!

— А хто вам сказав, пане професоре, що він буде огинати всю Африку? Хто вам сказав, що він пройде біля мису Доброї Надії?

— Проте… якщо тільки «Наутілус» не попливе по суші або не перелетить по повітрю над перешийком…

— А чому не під перешийком, пане Аронакс?

— Під перешийком?

— Звичайно! Природа давно вже зробила під цією вузькою смугою землі те, що люди тільки тепер роблять на поверхні.

— Як! Там існує прохід?

— Еге ж! Підземний прохід, який я назвав Аравійським тунелем. Він починається біля Суецу і приводить до бухти Порт-Саїда.

— Але ж цей перешийок складається тільки з сипучих пісків?

— До певної глибини. А з п’ятдесяти метрів починається вже гранітний фундамент.

— Значить, ви відкрили цей тунель випадково? — спитав я, дивуючись усе більше й більше.

— Випадково і разом з тим свідомо, пане професоре. Навіть скоріше свідомо, ніж випадково!

— Капітане, я вас слухаю уважно, але мій розум відмовляється сприймати те, що чують вуха!

— Ех, пане професоре! Мати вуха і не чути — якість, властива всім епохам. Цей прохід не тільки насправді існує, але я ним уже не раз користувався. Коли б його не було, я б не забирався в цей глухий тупик — у Червоне море!

— Чи не буде нескромним, капітане, коли я запитаю, як ви відкрили цей тунель?

— Пане професоре, між людьми, які вже ніколи не розлучаться, секретів не може бути!

Я зробив вигляд, що не зрозумів натяку, і приготувався слухати розповідь капітана Немо.