20 000 льє під водою

Таким чином, ми зробили шістнадцять тисяч двісті двадцять миль або сім з половиною тисяч льє з моменту відплиття з Японського моря.

Наступного дня, 30 січня, коли «Наутілус» виринув на поверхню океану, ніякої землі же не було видно. Корабель тепер держав курс на північний захід і прямував до Оманської затоки, що лежала між Аравією та Індійським півостровом і була входом до Персидської затоки.

Це був, очевидно, тупик, який не мав виходу. Куди вела нас примха капітана Немо? Я не зміг дати відповіді ні собі, ні тим більше Недові Ленду, який у той самий день звернувся до мене з цим питанням.

— Ми йдемо туди, любий Неде, куди веде нас фантазія капітана Немо!

— Ця фантазія не може нас завести далеко! — відповів канадець. — Адже Персидська затока не має виходу, і якщо ми до неї ввійдемо, то відразу ж повернемо назад.

— Ну що ж, і повернемо, Неде, а якщо після Персидської затоки «Наутілус» захоче відвідати Червоне море, то Баб-ель-Мандебська протока завжди готова пропустити його.

— Але ж ви знаєте не гірше за мене, пане професоре, — заперечив канадець, — що Червоне море так само закрите, як і Персидська затока, бо Суецький канал ще не проритий повністю, і навіть такий чудовий корабель, як «Наутілус», не зможе пробратися через котловани майбутніх його шлюзів. Отже, Червоне море не може бути тим шляхом, що приведе нас у Європу.

— А я й не гворив, що ми повертаємося в Європу!

— Що ж ви думаєте?

— Я думаю, що, відвідавши цікаві береги Аравії і Єгипту, «Наутілус» поверне з Індійський океан, можливо через Мозамбікську протоку або біля Маскаренських островів, з метою досягнути мису Доброї Надії.

— Ну, а коли ми будемо біля мису Доброї Надії, тоді що? — запитав канадець з якоюсь невластивою йому настирливістю.

— Тоді ми заглибимося в Атлантичний океан, якого ми ще зовсім не знаємо. Ах, тепер я зрозумів! Скажіть, мій друже, невже вас так утомила ця підводна подорож по морях? Чи, може, набридли картини підводних чудес, які весь час змінюються? Щодо мене, то мені було б дуже прикро, коли б скінчилася ця незвичайна подорож, про яку не може мріяти жодна людина.

— Але ж ви забули, пане Аронакс, що вже скоро буде три місяці, як ми в полоні на борту «Наутілуса»!

— Так, Неде, я цього не пам’ятаю і не хочу пам’ятати. Я не лічу ні днів, ні годин перебування на «Наутілусі».

— А чим усе це скінчиться?

— Кінець прийде свого часу. До того ж я вважаю, що від нас це не залежить, і ми сперечаємося даремно. Коли б ви прийшли до мене, любий Неде, і сказали: «Є вдалий момент для втечі!», я б обміркував його з вами. А в даному випадку такого моменту немає, і, говорячи відверто, я не думаю, щоб коли-небудь капітан Немо заглибився в європейські моря.

З цієї короткої розмови видно, що я став прихильником «Наутілуса» і його капітана.

Нед Ленд закінчив розмову такими словами:

— Все це правильно, але, на мій погляд, де є насилля, там немає ніякої втіхи!

Протягом чотирьох днів, до 3 лютого, «Наутілус» плив по Оманській затоці з різною швидкістю і на різних глибинах. Здавалося, він плив навмання, начебто вагаючись у виборі дальшого шляху, але жодного разу судно не перейшло тропіка Рака.

Перед тим як покинути це море, ми деякий час спостерігали Маскат — одне з найважливіших міст Оману. Розташоване серед чорних скель, на фоні яких вирізьблювалися білі будинки і форти, воно викликало захоплення своїм незвичайним виглядом. Я милувався заокругленими куполами мечетей, витонченими шпилями мінаретів, свіжою зеленню терас. Але це видіння тривало зовсім недовго, бо «Наутілус» незабаром знову заглибився в темні води моря…

Він проплив на відстані шести миль од берегів Аравії, поблизу Магри і Гадрамаута, вздовж лінії невеликих гір, на яких місцями височіли старовинні руїни. 5 лютого ми нарешті увійшли в Аденську затоку, справжню воронку, вставлену в шийку Баб-ель-Мандебської протоки, через яку води Індійського океану вливаються в Червоне море.

6 лютого «Наутілус» виплив на поверхню навпроти Адена, який розташувався на високому мисі тієї ж назви, з’єднаному з материком вузьким перешийком.

Своєрідний аравійський Гібралтар, Аден у 1839 році був захоплений англійцями, які перетворили його на неприступну фортецю. Я здалека побачив восьмикутні мінарети міста, що, за словами Едріді[54], колись було найбільш багатим і пожвавленим торговельним пунктом всього узбережжя.

Я був упевнений, що, дійшовши до цього місця, капітан Немо поверне свій корабель назад. Але я помилявся: на велике здивування, він цього не зробив.