20 000 льє під водою

Відомо, що в цьому місці, під час припливу, морські води, стиснені між Фарарськими і Лофотенськими островами, мчать з непереборною силою, утворюючи коловорот, з якого ще жодному кораблю не пощастило вирватися цілим. Звідусіль сюди набігають страхітливі вали! Вони утворюють у цій безодні вир, справедливо названий «пупом океану», доцентрова сила якого поширюється на п’ятнадцять кілометрів. У цьому вирі гинуть не тільки кораблі, але й кити, і навіть білі ведмеді північних районів.

І от саме сюди — мимоволі, а може й навмисно, — капітан Немо привів свій «Наутілус». Корабель рухався по спіралі, радіус якої поступово зменшувався. Разом з ним з неймовірною швидкістю мчала і наша шлюпка, пригвинчена ще до його борту. Я це ясно відчув, і саме тому в мене почалося хворобливе головокружіння — результат довгого обертального руху.

Нас охопив неймовірний, божевільний жах, який майже зупинив кров у наших жилах. Серце переставало битися. Ми обливалися холодним потом, як в останні хвилини агонії. А який стояв шум навколо нашої крихкої шлюпки! Яке ревіння, що повторювалося луною на віддалі багатьох миль! Який гуркіт від морських валів, що розбивались об гострі підводні скелі! Там, у глибині, трощилися найтвердіші тіла, а стовбури могутніх дерев швидко перетворювалися в тріски.

Який це був жах! Нас страшенно гойдало. «Наутілус» захищався від ударів хвиль, як жива істота. Його стальні мускули тріщали. Іноді він ставав дибки, і ми разом з ним.

— Необхідно триматися, — сказав Нед, — і знову загвинтити гайки! Якщо ми залишимося прикріпленими до «Наутілуса», ми ще можемо врятуватися!..

Але він не встиг закінчити фрази, як почувся сильний тріск. Гайки зірвались, і шлюпка, вирвана з свого гнізда, була викинута, мов камінь з пращі, в саму середину виру.

Я сильно ударився головою об залізний кістяк шлюпки і знепритомнів.

РОЗДІЛ XXIII Закінчення

От і настав кінець нашій підводній подорожі. Що сталося тієї страшної ночі, як пощастило нашій шлюпці вирватися з страхітливого виру Мальстрема, як удалося Недові Ленду, Конселеві і мені вийти живими з безодні — цього я не можу сказати.

Але коли я опритомнів, то побачив, що лежу в хатині рибалки на Лофотенських островах. Обидва мої товариші, здорові й неушкоджені, стояли біля мене і стискали мої руки. Ми щиро обнялися.

В цю пору року не можна було й думати дістатися до Франції. Шляхи сполучення між північною і південною частинами Норвегії досить погані. Отже, я мусив чекати прибуття пароплава, який приходив на Північний мис раз у два тижні.

Тут, серед простих і добрих людей, які нам дали притулок, я переглядаю розповідь про свої пригоди. Все правильно. Жоден факт не пропущений, жодна подробиця не перебільшена. Це дійсно правдива історія про незвичайну подорож у недоступній для людини стихії, в якій наука, безсумнівно, колись прокладе вільні шляхи.

Чи повірять мені? Не знаю. Але кінець кінцем хіба не все одно? Головним для мене тепер є те, що я маю право розповісти про всі ці моря, в глибинах яких я проплив менш як за десять місяців двадцять тисяч льє і, таким чином, зробив підводну подорож навколо світу, під час якої Червоне і Середземне моря, Тихий, Індійський, Атлантичний, Південний і Північний Льодовиті океани розкрили переді мною стільки чудес!

Але що сталося з «Наутілусом»? Чи пощастило йому вирватися з смертельних обіймів Мальстрема? Чи живий ще капітан Немо? Чи продовжує він в океанах свою страшну справу помсти, чи, може, це була остання його жертва? Чи принесуть коли-небудь морські хвилі рукопис, в якому викладена вся історія його життя? Чи дізнаюся я коли-небудь про ім’я цієї людини? А може, ми дізнаємося про національність капітана Немо по національності потопленого ним корабля?

Я надіюсь на це. Я також надіюсь, що його могутній корабель вийшов переможцем у боротьбі з найжахливішою безоднею і що він залишився неушкоджений там, де загинуло стільки кораблів!

Коли це так, коли капітан Немо продовжує жити в океані, який став його другою батьківщиною, хай ненависть затихне в його жорстокому серці. Хай спостереження найпрекрасніших чудес погасить у ньому вогонь помсти! Хай грізний суддя зникне, а вчений хай продовжує мирне дослідження морів! Доля капітана Немо незвичайна, але вона й велична! Кому ж про це знати, як не мені? Мені, який десять місяців прожив поряд з його незвичайним життям! І тепер на запитання, поставлене шість тисяч років тому «Екклезіастом»[112]: «Хто коли-небудь виміряв глибини безодні?» лише дві людини мають право відповісти. Це капітан Немо і я.

Кінець другої частини