20 000 льє під водою

— Пане професоре, — розпочав він, — на думку про існування цього тунелю, таємницею якого володію я один, мене наштовхнули спостережливість натураліста і логічні міркування. Я помітив, що в Червоному і Середземному морях існує певна кількість абсолютно однакових видів риб: змієподібні риби, довгопері, або літаючі риби, окуні, деякі колючопері та інші. Всі ці факти привели мене до думки про те, чи не існує якогось сполучення між цими морями. Якщо воно справді існувало, то підземна течія обов’язково повинна була йти з Червоного моря в Середземне, через те що їхні рівні неоднакові. Я почав з того, що наловив досить багато риби у водах Суецу, одягнув кожній на хвіст мідні кільця і кинув назад у море. Через кілька місяців поблизу берегів Сірії сіті принесли мені деякі екземпляри цих риб з кільцями. Отже, сполучення між морями було доведене. Я почав шукати прохід, знайшов його і насмілився заглибитися в нього. А незабаром і ви, пане професоре, познайомитеся з моїм Аравійським тунелем!

РОЗДІЛ V Аравійський тунель

Того ж дня я передав Конселеві і Недові Ленду ту частину цієї розмови, яка найбільше їх цікавила. Коли я сповістив їх, що через два дні ми будемо вже у водах Середземного моря, Консель заплескав у долоні, а Нед Ленд недовірливо знизав плечима.

— Підводний тунель! — вигукнув він. — Сполучення між морями! Та про це ніхто ніколи не чув!

— Друже Нед, — відповів йому Консель, — а ви чули, щоб хто-небудь говорив про «Наутілус»? Ні! Але ж він існує! Отже, не знизуйте з такою недовірою плечима і не заперечуйте факти лише тому, що ви про них ніколи не чули!

— Що ж, побачимо! — кинув Нед Ленд, струшуючи головою. — Я буду тільки надзвичайно задоволений, якщо ми справді незабаром потрапимо в Середземне море через прохід, про який говорить капітан.

Того ж вечора «Наутілус», пливучи на поверхні моря, наблизився під 21°30? північної широти до аравійського берега. Я побачив Джедду, важливий торговельний центр, зв’язаний з Єгиптом, Сирією, Туреччиною й Індією. З того місця, де ми перебували, я досить чітко розрізнив увесь ансамбль міських будинків, пришвартовані вздовж набережних кораблі, а також великі кораблі на рейді — через глибоку осадку вони не підходять близько до берега. Сонце вже спустилося майже до самого горизонту; його яскраве проміння заливало світлом міські будівлі, підкреслюючи їхню білизну. Окремо від міста стояло кілька дерев’яних і очеретяних халупок бедуїнів.

Невдовзі Джедда зникла у вечірній пітьмі, і «Наутілус» заглибився у ледве фосфоресціюючу воду.

На другий день, 10 лютого, «Наутілус» виплив на поверхню, але назустріч нам ішло багато кораблів, і він поквапився знову зануритись углиб. Опівдні, коли потрібно було робити виміри, «Наутілус» знову піднявся і продовжував плисти на поверхні, бо кораблі вже зникли.

У супроводі Конселя і Неда Ленда я вийшов на палубу. Східний берег неясно маячив у вологому тумані.

Спершись ліктями на борти шлюпки, ми тихо розмовляли про всяку всячину, коли раптом Нед Ленд витягнув руку у напрямі якоїсь точки в морі і спитав:

— Ви нічого не бачите, пане професоре?

— Ні, Неде, — відповів я. — Адже ви знаєте, що в мене не такі зіркі очі, як у вас.

— Дивіться краще, — наполягав Нед, — он там, попереду, з правого борту, трохи вище прожектора! Невже ви не бачите якусь рухливу масу?

— Справді, — сказав я, уважно придивляючись, — я помічаю якесь темнувате тіло на поверхні води.

— Другий «Наутілус»? — вигукнув Консель.

— Ні, — озвався канадець, — але я не дуже помилюся, якщо скажу, що це якась морська тварина.

— А хіба в Червоному морі водяться кити? — запитав Консель.

— Так, друже, — відповів я, — зрідка зустрічаються.

— Це зовсім не кит, — знову сказав канадець, не перестаючи пильно вдивлятися в помічену тварину. — Ми з китами старі знайомі, і я ніколи не помилюся при зустрічі.

— Що ж, зачекаємо! — запропонував Консель. — «Наутілус» прямує якраз у цей бік, і ми скоро дізнаємося, з ким маємо справу.

— Але це тоді… — почав я.

— Дивіться, — перервав мене канадець, — воно перевертається на спину, грудьми догори.

— Та це ж сирена, з дозволу пана, справжнісінька сирена! — закричав Консель.

Слова Конселя відразу наштовхнули мене на правильну думку, і я зрозумів, що ця тварина належала до того виду морських істот, яких легенди перетворили на сирен — напівжінок, напівриб.

— Ні, — заперечив я Конселю, — це не сирена, але така ж цікава тварина з родини сирен, що дуже рідко зустрічається у Червоному морі. Це дюгонь.

— Ряд сирен, група рибоподібних, підклас дельфінових, клас ссавців, тип хребетних, — замурмотів Консель.

Коли Консель давав таку характеристику, додавати щось не було потреби.

Тимчасом Нед Ленд продовжував вдивлятись у тварину. Очі його блищали від пристрасного бажання, а рука наче вже відчувала гарпун. Можна було подумати, що він тільки чекає слушної нагоди, щоб кинутись у воду і напасти на дюгоня.

— Ой пане професоре, — звернувся він до мене тремтячим від збудження голосом, — мені ще ніколи не доводилося полювати на таких!

У цих словах виявився весь характер гарпунника.