20 000 льє під водою

Отже, Нед Ленд був правий у своїх побоюваннях. В цих величезних водних просторах, де острови зустрічалися надзвичайно рідко, не можна було й думати про втечу. Тим більше, що ми нічим не могли перешкодити капітанові Немо виконати його план. Нам лишалося тільки скоритися. Але якщо наші плани звільнення силою і хитрощами зазнали невдачі, залишався ще один шлях — переконання. Я тішив себе надією, що, можливо, після закінчення подорожі мені пощастить умовити капітана Немо повернути нам волю. З свого боку ми присягнемо йому ніколи не виказувати таємниці його життя. І ми б свято додержали цієї клятви честі. Але потрібно було ще встановити, як до цього поставиться капітан. Чи зможу я його переконати? Хіба він з самого початку не заявив, що таємниця його життя потребує нашого одвічного ув’язнення на борту «Наутілуса»? Можливо, моє чотиримісячне мовчання він сприйняв як мовчазну згоду з його рішенням? Чи не могло б повернення до цього питання збудити в ньому підозру і привести до протилежних результатів — перешкодити нашим планам, коли б пізніше трапилася слушна нагода для здійснення їх?

Від усіх цих думок у мене голова йшла обертом, і хоч як я намагався їх розв’язати, але до певного висновку так і не прийшов.

Я поділився своїми сумнівами з Конселем, але й він вагався так само, як і я.

Загалом, хоч я й нелегко впадав у відчай, все ж розумів, що наші шанси хоч коли-небудь повернутися в людське суспільство зменшуються з кожним днем, особливо тепер, коли капітан Немо з одчайдушною сміливістю заглиблюється на південь Атлантичного океану.

Протягом дев’ятнадцяти днів нашої подорожі нічого особливого не трапилося. Капітана я бачив рідко. Він увесь час працював. Часто я знаходив у бібліотеці залишені ним напіврозкриті книжки, головним чином з природознавства. Моя робота про таємниці глибин, прочитана ним, мала на полях численні помітки, що заперечували часто мої теорії і системи. Але капітан Немо задовольнявся тим, що відмічав мої помилки, і лише зрідка сперечався зі мною.

Іноді до мене долинали мінорні звуки його органа, на якому він грав з великим почуттям, але це траплялося лише вночі, коли «Наутілус» міцно засинав у пустинному океані, оточений непроглядною темрявою.

Під час цього періоду подорожі ми майже цілими днями пливли на поверхні океану. Море було завжди пустинним. І лише зрідка ми бачили поодинокі парусні судна, що йшли з вантажем в Індію або прямували до мису Доброї Надії. Одного дня нас почало переслідувати китобійне судно, яке, очевидно, прийняло наш корабель за якогось величезного кита. Але капітан Немо не схотів, щоб мужні люди даремно витрачали свій час і сили, і припинив полювання тим, що занурив свій корабель у воду. Ця подія жваво зацікавила Неда Ленда. І я, мабуть, не помилюся, коли скажу, що канадець, напевно, жалкував, що наш металевий кит не міг бути вражений на смерть гарпунами китобоїв.

Риби, яких ми разом з Конселем спостерігали в цей час, мало чим відрізнялись од риб інших широт. Найбільше нам зустрічалися представники жахливих риб з підкласу хрящуватих, який поділявся на три ряди, що включали не менше тридцяти двох видів: смугасті акули завдовжки до п’яти метрів, з головою, ширшою за тіло, з заокругленим хвостовим плавцем; уздовж спин цих акул можна бачити сім великих смуг; попелясто-сірі перлові акули, які мають лише один плавець на спині.

Поблизу нас пропливали так звані морські собаки — великі і, якщо вірити рибалкам, ненажерливі акули. Про них розповідають таке: в шлунку однієї акули знайшли голову буйвола і ціле теля; в шлунку другої — двох тунців і матроса у формі; в шлунку третьої — солдата з шаблею; в шлунку четвертої — кавалериста з конем. Одверто кажучи, вірити цьому, безумовно, не можна. В сіті «Наутілуса» не потрапила жодна з цих тварин, тому я не міг перевірити байки про їхню ненажерливість.

Цілими днями нас супроводжували зграї елегантних і жвавих касаток з родини дельфінових. Вони пливли групами в п’ять-шість штук, полюючи зграями, немов вовки в степах. Якщо вірити одному професорові з Копенгагена, вони не менш ненажерливі, ніж морські собаки; з шлунка однієї касатки він нібито вийняв тринадцять невеличких касаток і п’ятнадцять тюленів. Цьому я міг повірити, бо касатки вражали нас своїми розмірами. Це були найбільші з своєї родини тварини; окремі екземпляри їх були завдовжки двадцять чотири і більше футів. Родина дельфінових включає десять видів. Той вид дельфінів, який я спостерігав, був цікавий тим, що мав надзвичайно подовжене рило. Їхні тіла, завдовжки три метри, зверху були чорні, а знизу — білувато-рожеві, в цятках.

Нарешті, я назву цікавих представників риб, які часто зустрічаються в цих морях, — чорних сцієн, або горбилів з групи колючоперих риб. Деякі автори — скоріше поети, ніж натуралісти-вчені — доводять, що ці риби можуть мелодійно співати і що зграя їх може дати концерт, перед яким поступиться хор кращих співців. Я не маю права говорити, що це неправда, але сцієни, які зустрічалися на нашому шляху, не співали нам серенад, і я за цим дуже шкодую.