20 000 льє під водою

Консель також класифікував велику кількість літаючих риб. Не було нічого цікавішого, ніж полювання на них дельфінів. Точність розрахунку дельфінів була просто дивовижною: якою б довгою не була траєкторія польоту риб, навіть над «Наутілусом», але в кінці її нещасливі рибки неминуче потрапляли в розкриту пащу дельфіна! Здебільшого серед дельфінів зустрічалися трігли-шуліки, рот яких мав властивість світитися. Вночі вони прорізували темряву вогняними смугами і, немов падаючі зірки, зникали в темних водах.

До 13 березня наша подорож продовжувалася в однакових умовах. Цього дня «Наутілус» приступив до дослідів по вимірюванню глибини, що мене надзвичайно цікавило.

З початку подорожі ми пропливли близько тринадцяти тисяч льє і знаходилися під 45°37? південної широти і 37°53? західної довготи. Зонд, спущений в цих місцях капітаном «Герольда» Денгамом, не досяг дна навіть на глибині чотирнадцяти тисяч метрів. Так само і лейтенант Паркер з американського фрегата «Конгрес» не міг дістати дна на глибині п’ятнадцяти тисяч ста сорока метрів.

Капітан Немо вирішив сам спуститися на цю величезну глибину, щоб перевірити суперечливі дані. Віконниці салону були відчинені, і я сів біля одного з вікон, щоб записувати всі результати дослідження.

«Наутілус» почав готуватися до занурення на вказану глибину. Зрозуміло, що досягти її шляхом наповнення самих лише резервуарів водою було неможливо. Будь-якого додаткового вантажу було б теж недосить. Крім того, треба було врахувати, що для підйому корабля на поверхню необхідно було б викачати зайву воду, а цього не могли зробити навіть потужні насоси «Наутілуса»: надто великим був зовнішній тиск води на глибині. Капітан Немо вирішив досягти дна океану, рухаючись по діагоналі з допомогою рулів глибини, які для цього були поставлені під кутом у сорок п’ять градусів відносно ватерлінії «Наутілуса». Потім гвинт почав обертатися з максимальною швидкістю, і його лопаті з величезною силою врізались у воду.

Могутній поштовх примусив увесь корабель здригнутись і почати слухняне заглиблювання під воду. Капітан і я стояли в салоні і стежили за стрілкою манометра, яка швидко відхилялася вбік. Невдовзі «Наутілус» проплив заселену зону, де живе переважна більшість риб. Якщо деякі види цих риб живуть лише на поверхні моря або річок, то інші, менш численні, тримаються на досить великих глибинах. Серед останніх я помітив гексанхів — різновидність акул-морських собак з шістьма зябровими щілинами; телескопів з величезними очима; вкритих бронею маларматів з сірими й чорними грудними плавцями, — передня частина тіла в них прикривалася пелериною з кісткових пластинок блідо-рожевого кольору; нарешті, риб, що живуть на глибині в тисячу двісті метрів і витримують тиск у сто двадцять атмосфер.

Я запитав капітана Немо, чи доводилося йому спостерігати риб на значно більших глибинах?

— Риб? — перепитав він. — Лише зрідка! А яка думка сучасної науки про це?

— Ось, яка, капітане. Чим більше заглиблюватися в океан, тим рослинне життя зникає швидше за тваринне. Там, де ще зустрічаються тваринні організми, не можна знайти жодного гідрофіта. Відомо, що устриці та інші молюски живуть на глибині до двох тисяч метрів і що Мак Клінток, герой полярних морів, дістав одного разу живу морську зірку з глибини в дві з половиною тисячі метрів. Нам також відомо, що команда англійського фрегата «Бульдог» витягла морську зірку з глибини понад чотири тисячі метрів. Але ви, мабуть, скажете, капітане, що ми нічого не знаємо?

— Ні, пане професоре, я не буду таким неввічливим, — відповів капітан Немо. — Проте мені б хотілося запитати вас, чим ви можете пояснити можливість життя якихось істот на таких глибинах?

— Я це пояснюю двома причинами. По-перше, тим, що вертикальні течії, обумовлені неоднаковою щільністю й солоністю води на різних глибинах, викликають її рух, якого достатньо для підтримки примітивного життя морських їжаків і зірок.

— Правильно! — ствердив капітан.

— По-друге, кисень є основою життя, а нам відомо, що чим більші глибини, тим більше в них розчиненого у воді кисню, і що тиск верхніх шарів лише сприяє його концентрації.

— Ага, вам і це відомо! — промовив капітан Немо тоном, в якому відчувався легкий подив. — Що ж, пане професоре, ви можете це знати, бо це справді незаперечний факт. Я тільки додам, що в плавальному пухирі риб, виловлених біля поверхні води, міститься більше азоту, ніж кисню; і навпаки, коли риби виловлені на значних глибинах, то в їхніх пухирях переважає кисень. Це лише стверджує вашу думку. Але продовжимо наші спостереження!

Я знову подивився на манометр. Прилад показував глибину в шість тисяч метрів. Ми вже пливла понад годину, і «Наутілус», ідучи по діагоналі, все більше заглиблювався. Зовсім пустинні води були надзвичайно прозорі, їх можна було порівняти лише з чистим повітрям. Ще через годину ми були вже на глибині тринадцяти тисяч метрів — приблизно три з чвертю льє — але ще не було ніяких ознак близькості океанського дна.