20 000 льє під водою

Цілком природно, що канадець захотів поповнити запаси своїх продуктів медом, і я не наважувався йому заперечувати. Нед зібрав докупи сухе листя, поклав у середину сірку і запалив його своїм кресалом, а потім почав викурювати бджіл. Потроху дзижчання все зменшувалося, поки зовсім не припинилося. Потім Нед розрізав стовбур і вийняв з нього багато фунтів запашного меду, яким наповнив свій речовий мішок.

— Коли я додам цей мед до сагової муки, — сказав він нам, — то зможу вам запропонувати смачний солодкий пиріг!

— Чудово! — вигукнув Консель. — Це будуть справжні медяники!

— Хай будуть медяники, — сказав я, — але продовжимо нашу цікаву прогулянку.

З деяких поворотів стежки, якою ми йшли, було видно все озеро. Прожектор «Наутілуса» яскраво освітлював його спокійну поверхню, дзеркальну гладь якої не порушували ні дихання вітерця, ні хвилі.

«Наутілус» залишався нерухомим. На його палубі й на березі озера метушилися матроси команди, чорні силуети яких чітко виділялися в яскравому світлі.

У цей момент ми огинали найвищу точку скелястих виступів, які тягнулися навколо всієї печери.

В напівтемряві кружляли тут і там хижі птахи; деякі з них при нашому наближенні вилітали з своїх гнізд, розташованих на вершинах неприступних скель. Це були білогруді яструби-перепелятники і крикливі кібчики. По крутих схилах бігали на довгих ногах чудові жирні дрофи.

Можна уявити, з якою жадобою дивився канадець на цю ніжну і смачну дичину, жалкуючи, що з ним не було рушниці. Він спробував замінити свинець каменем; після кількох невдалих спроб йому вдалося поранити одного з цих прекрасних птахів. Можна сказати без усяких перебільшень, що він двадцять разів рискував своїм життям поки не спіймав поранену дрофу, яка таким чином потрапила в його мішок, наповнений медом.

Незабаром нам довелося розпочати спуск до берега, бо далі йти було вже неможливо. Високо вгорі зяючий кратер вулкана здавався широким отвором колодязя. З нашого місця можна було виразно помітити блакитн небо, і я навіть бачив розірвані хмари, які швидко мчали під поривами західного вітру. Інколи вони чіплялися за вершину гори і тоді на мить закривали кратер. Це свідчило про те, що вони пливли досить низько, бо вулкан підносився не вище як на вісімсот футів над рівнем океану.

Через півгодини після останнього подвигу канадця ми досягли берега. Його флора була представлена широким килимом морського кропу, маленької рослини з родини зонтичних, що може бути приправою для різних страв; вона також відома під назвою ломикаменю. Консель нарвав кілька пучків цієї корисної рослини. З фауни тут зустрічалися тисячі найрізноманітніших видів раків, крабів, омарів, велика кількість кишковопорожнинних і молюсків.

У цьому місці відкривався чудовий грот, устелений шаром надзвичайно чистого піску. Втомлені довгим шляхом, мої товариші і я з насолодою простяглася на м’якому піщаному ложі. Підземний вогонь відполірував поверхню внутрішніх стін гроту і обсипав їх слюдяним порохом, що виблискував різними кольорами. Нед Ленд почав обмацувати й вистукувати стіни, намагаючись довідатися про їхню товщину. Я не міг стримати посмішки. Розмова перейшла, звичайно, до улюбленої теми Неда Ленда — планів утечі. Я вирішив трохи підбадьорити його і сказав, що капітан Немо, можливо, спустився на південь лише для того, щоб поповнити запаси натрію, а тепер знову повернеться на північ, до берегів Європи або Америки. Це дасть змогу канадцеві повторити спробу з значно. більшим успіхом.

У чудовому гроті ми відпочивали вже понад годину. Наша спочатку пожвавлена розмова майже завмерла під кінець: нами почала оволодівати якась дрімота. Не маючи причин боротися з нею, я повністю віддався їй і міцно заснув. Мені снилося, — адже ми не владні в своїх сновидіннях, — що моє життя продовжується у вигляді примітивного рослинного існування молюска, а грот став моєю черепашкою з подвійними стулками…

Раптом я прокинувся від крику Конселя.

— Тривога! Вставайте скоріше! — кричав він.

— Що трапилося? — спитав я, сідаючи на пісок.

— Вода підходить!

Я швидко схопився на ноги. Море потоком вливалося в наше сховище, і справді, через те що ми не були молюсками, потрібно було рятуватися.

За кілька хвилин ми вилізли на стіни гроту, куди вода вже не могла дістати.

— Що тут сталося? — запитав Консель. — Знову яке-небудь диво природи?

— Ні, друзі мої, — відповів я, — це приплив, усього-на-всього приплив, який ледве не застукав нас зненацька, як героїв Вальтера Скотта. Рівень води в океані піднімається в час припливу і, за непорушним законом рівноваги рідин в двох сполучених посудинах, вода в озері теж піднялася. Можемо подякувати, що все обійшлося легкою ванною. А тепер ходімте до «Наутілуса», нам необхідно переодягнутися.

Через три чверті години ми закінчили прогулянку навколо озера і повернулися на борт корабля. Матроси екіпажу в цей час уже закінчували вантаження натрію, і «Наутілус» відразу ж міг рушити в дорогу.

Проте капітан Немо не віддавав ніякого наказу про відправлення. Чи хотів він дочекатися ночі, щоб непомітно вийти підводним каналом? Цілком можливо!