Вигнання в рай (СИ)

- Можливо, - вона дов╕рливо подивилася в оч╕ Серг╕я, на що в╕н в╕дпов╕в таким же в╕двертим ╕ дов╕рливим поглядом.

- Не можливо, а обов"язково. Передбачення вашо╖ ╕гумен╕ справдились. Крапка. До реч╕, так би хот╕лось побачитися з ц╕╓ю вашою мат╕нкою ╕гуменею. Я бачу, що це зовс╕м не проста людина, ваша мат╕нка ╕гуменя. Як ╖╖, до реч╕?

- Параскева. Мат╕нка Параскева.

- Мат╕нка Параскева, - задумливо повторив Серг╕й. - Спасиб╕ мат╕нц╕ Параскев╕ за те, що ти д╕ждалась мене послушницею. Але я тебе й монахинею б, маю над╕ю, випросив у Бога соб╕ в наречен╕.

14.

Пробайдикувавши дек╕лька дн╕в на догоду сво╖й травмован╕й ноз╕, Серг╕й з допомогою палиц╕, подаровано╖ селянами, й автомоб╕ля отця Михайла таки д╕стався до храму й продовжив свою роботу. Проте його змушене байдикування не надто вже дошкульно дозолило Серг╕╓в╕ неможлив╕стю приступити до роботи, адже перебування в осел╕ отця Михайла п╕д дбайливою оп╕кою Оксани було для нього скор╕ше щасливим подарунком дол╕, ан╕ж приводом для докор╕в ц╕й дол╕.

Спок╕йна, р╕вна, але в╕д цього не менш незглибима н╕жн╕сть Оксани, вже повноправна п╕сля оприлюднення стосунк╕в Серг╕я з Оксаною батьк╕вська любов отця Михайла наповнювали оселю, а разом з тим ╕ душу Серг╕я, чудесним чином загоюючи його травму, як╕й в╕н власне був таки вдячний за це неймов╕рне щастя перебування серед щиро люблячих, чистих ╕ незрадливих сердець.

Намагаючись на поз╕р не виставляти свого душевного стану, отець Михайло все ж н╕яким чином не м╕г приховати того внутр╕шнього сяйва, яким св╕тилося його обличчя з тих п╕р, як в╕н д╕знався про р╕шучу й незворотну зм╕ну в дол╕ його доньки, а вт╕м, перем╕ни ╕ в його власн╕й дол╕, що в╕дбулася завдяки цьому при╖жджому незнайомцю, художнику, який з"явився в ╖хньому сел╕ лише заради розпису храму, а виявився врешт╕ винуватцем перем╕н в житт╕ родини Михайла Архиповича, перем╕н, на як╕ той, власне, спод╕вався вже чимдал╕ все менше й менше, намагаючись, як би це не було для нього тяжко, призвича╖тись до наявного стану речей ╕ змиритися з долею.

╤ ось раптом таке неоч╕куване щастя! Михайло Архипович вже починав в╕дчувати лаг╕дь ╕ затишок повноц╕нного с╕мейного вогнища, почуваючи себе повноц╕нним головою родини. В╕н вже майже ф╕зично в╕дчував на сво╖х руках ваготу свого майбутнього довгооч╕куваного перв╕стка-онука, вт╕м водночас таки побоюючись такими сво╖ми передчуттями зурочити таке жадане майбутн╓ щастя, хоча вс╕ ц╕ його душевн╕ поривання, звичайно, й не в╕дпов╕дали суворим вимогам ортодоксального християнського вчення, в чому Михайло Архипович в╕ддавав соб╕ повний зв╕т, але вд╕яти таки н╕чого з собою не м╕г, покладаючись на боже милосердя.

╤ якщо вже бути до к╕нця в╕двертим, то отець Михайло давно вже пом╕тив натяки на можлив╕сть виникнення особливих стосунк╕в м╕ж його донькою й молодим художником. Але, побоюючись сполохати свою тенд╕тну над╕ю, аби в раз╕, якщо його передбачення не справдиться, не занадто розчаруватися, в╕н старався якомога в╕дганяти в╕д себе вс╕ надм╕ру вже райдужн╕ передчуття.

╤ ось, на тоб╕! Така найоч╕куван╕ша й така найбажан╕ша новина застала, як завжди зненацька. Серг╕й ╕ Оксана вир╕шили одружитися! Як гр╕м серед ясного неба, чи то пак, як сонце серед ноч╕ - сонце, яке тепер ц╕лодобово св╕тило в душ╕ Михайла Архиповича, випром╕нюючи через його оч╕ св╕тло справдження найзапов╕тн╕ших мр╕й ╕ над╕й.

Серг╕й же, в свою чергу, в╕дчуваючи душевний стан отця Михайла, дозволив ╕ соб╕ повн╕стю в╕ддатися чар╕вливому духу затишного с╕мейного вогнища, яке сам таки й запалив. Коли ж в╕н, не зважаючи на все ще хвору ногу, все ж таки покинув св╕й затишний сховок, щоб продовжити свою улюблену роботу над розписом храму, то в повн╕й м╕р╕ в╕дчув зм╕ну в, так би мовити, сусп╕льн╕й св╕домост╕ м╕сцевого соц╕уму. Село - ╓ село, й вражаюча новина про майбутн╓ по╓днання доль Оксани й Серг╕я розповсюдилась якось самох╕ть, стиха й непом╕тно ще до того, як про це було вперше мовлено самою Оксаною в розмов╕ з╕ сво╓ю подругою.

Село - ╓ село. Безмежна рад╕сть з приводу щасливого повороту в житт╕ загально╖ улюблениц╕ Оксани просто таки переповнювала шумливий казан с╕льського життя. Кожна с╕м"я села Веселого просто таки перетворилася на достеменну коп╕ю обожнювано╖ с╕м"╖ отця Михайла, переживаючи загальне щастя. Тим паче, що найщир╕ше бажання щастя улюблен╕й Оксанц╕ по╓днувалося тепер ще й з таким же щирим бажанням щастя ╕ для Серг╕я, котрий п╕сля того, як, ризикуючи власним життям, вихопив хлоп"я з-п╕д кол╕с автомоб╕ля, став для "веселик╕в" н╕трохи не менш улюбленим, ан╕ж сама Оксана.

А що вже казати про бабу Горпину, для яко╖ Оксана й Серг╕й стали не менше, якщо нав╕ть не б╕льше, дорогими, н╕ж ╖╖ власн╕ д╕ти й онуки! Ця, мало не стол╕тня, бабуня переповнена рад╕стю за сво╖х улюбленц╕в, переживала трохи не другу молод╕сть.