Вигнання в рай (СИ)

Але п╕сля розмови з отцем Михайлом про можлив╕сть викупу для храму у Веселому знаменито╖ ╕кони ╕ про не п╕дйомну варт╕сть тако╖ можливост╕, Серг╕й якраз ╕ згадав про цю пропозиц╕ю нафтового магната, особливо в т╕й ╖╖ частин╕, де йшла мова про ф╕нансовий б╕к ц╕╓╖ пропозиц╕╖. Коротше кажучи, Серг╕й потелефонував цьому сво╓му багатому замовнику й запропонував тому зам╕сть оплати за реставрац╕ю храму, яку Серг╕й викона╓, викупити знамениту ╕кону Покрови на аукц╕он╕ й передати пот╕м цю ╕кону в храм села Веселого, на що замовник радо погодився.

От таким чином, власне, й була вир╕шена проблема. Можна нав╕ть не наголошувати, наск╕льки п╕сля цього свого р╕шення Серг╕й вир╕с, якщо це могло бути п╕сля його й так майже обожнювання, в очах громади Веселого. Хоча для самого Серг╕я, як в╕н жартував з Оксаною, всяке його добре д╕ло було перш за все лише черговим приводом для боротьби з гординею.

Отже, до к╕нця л╕та розпис храму в Веселому мав бути вже зак╕нчений, ╕ Серг╕й негайно мав приступити до реставрац╕╖ ╕ншого храму, передоплату за що мав би десь вже на той час отримати отець Михайло ╕ вся громада села Веселого у вигляд╕ викуплено╖ саме для м╕сцевого храму ╕кони.

Наск╕льки Серг╕й зрозум╕в ╕з попередньо╖ розмови з замовником ╕ з присланих ним фотограф╕й, роботи над реставрац╕╓ю в нього було б не надто вже й багато, так що до Покрови, якщо постаратися й робота п╕де вдало, можна було б ц╕лком ╕ встигнути: до Покрови - тобто до свого власного вес╕лля.

Але якщо б в╕н нав╕ть не встиг ╕з зак╕нченням реставрац╕╖ до Покрови, думав соб╕ Серг╕й, то можна буде зак╕нчити ╖╖ вже й п╕сля Покрови, тобто п╕сля вес╕лля вже в ранз╕ не холостого художника-перекотиполя, а статечного с╕мейного майстра. Чомусь ця перспектива перетворення його на повноправного с╕м"янина надзвичайно т╕шила Серг╕я, особливо ж коли в╕н уявляв що його другою половинкою буде саме Оксана.

А поки що справи йшли сво╓ю чергою. Робота над розписом храму просувалася напрочуд швидко ╕ вдало. П╕д Серг╕╓вим пензлем справд╕ таки народжувалася р╕ч надзвичайна, й хоча хвалити самого себе - справа невдячна, йому ╕нод╕ все ж хот╕лося вигукнути щось на кшталт похвали сво╖й власн╕й робот╕: так вже доладно була вир╕шена загальна композиц╕йна побудова, в яку, наче пот╕чки у велике р╕чище, так природно вливалися окрем╕ еп╕зоди, так вже напрочуд довершено вигравала колористична пал╕тра, з першого погляду вбираючи оч╕...

Поки що, до завершення роботи, Серг╕й найсувор╕шим чином забороняв кому б то не було дивитися на свою роботу, хоча ╕нколи виникала майже непереборна спокуса показати бодай Оксан╕ це диво, що немов саме собою народжувалось - так наче рукою Серг╕я поза його волею водила якась всемогутня потойб╕чна сила. В╕н, звичайно, перемагав цю спокусу, вт╕шаючи себе передбаченням про те, як в╕н покаже вже повн╕стю готовий розпис. Покаже вперше - першою, хто побачить його роботу буде Оксана.

Таким чином, навдивовижу усп╕шне просування роботи, тепло с╕мейного вогнища, б╕ля якого в╕н щодня з╕гр╕вав свою душу, наснажуючись на продовження розпису, неймов╕рне передчуття майбутнього щастя заго╖ли Серг╕╓ву травму так швидко й непом╕тно, що в╕н нав╕ть не м╕г пот╕м точно згадати, коли ж саме забув удома св╕й ц╕пок ╕ п╕шов зранку до храму обома сво╖ми власними здоровими ногами.

А кр╕м роботи Серг╕╓в╕ довелося займатися в цей час ще й влаштуванням сво╖х власних справ. По-перше, ясна р╕ч, треба було познайомити Оксану з Серг╕╓вою мамою. Важко нав╕ть уявити, наск╕льки рад╕сною була для Л╕д╕╖ Антон╕вни новина про те, що Серг╕й знайшов таки нарешт╕ свою половинку, ╕ наск╕льки ця рад╕сть стала б╕льшою, коли вона познайомилася з Оксаною, адже побути хоч трохи поряд з ц╕╓ю дивовижною д╕вчиною й не стати хоч трохи благородн╕шим ╕ щаслив╕шим було просто неможливо.

А ще в цей час Серг╕й ╖здив з Оксаною в ╖╖ монастир. Оксан╕ треба було попрощатися з╕ сво╖ми сестрами, побачити востанн╓ настоятельницю, адже мат╕нка Параскева була для Оксани майже другою мат╕р"ю. Та й кр╕м всього ╕ншого, Серг╕╓в╕ таки дуже хот╕лося познайомитися з ц╕╓ю незвичайною ж╕нкою, яка передрекла його кохан╕й Оксан╕ щасливе зам╕жжя й, так би мовити, подарувала ╖м кохання.

Прибули вони з Оксаною до монастиря погожого л╕тнього ранку. Зустр╕ч була надзвичайно теплою. Вс╕ щиросердно бажали закоханим щастя. Бажала щастя ╖м, звичайно ж, ╕ сама мат╕нка Параскева. Хоча... Хоча Серг╕╓в╕ чомусь здалося, що в глибин╕ ╖╖ очей проглядав таки н╕би якийсь смуток. А може це йому т╕льки здалося. Вт╕м, в╕н вир╕шив, що якби в глибин╕ душ╕ ╕гумен╕ й зача╖вся непроханий сум, то н╕чого дивного в цьому таки й не було б - попрощатися з такою д╕вчиною, як Оксана, було под╕╓ю не з веселих. Хоча й розмова Серг╕я з настоятельницею монастиря видалася йому теж не зовс╕м зрозум╕лою. Була це розмова справд╕ таки дивна, надзвичайна, але...