Вигнання в рай (СИ)

Все в╕дбулося митт╓во. Н╕хто з футбол╕ст╕в та глядач╕в не встиг ще н╕чого зрозум╕ти. Оксана теж т╕льки почала усв╕домлювати под╕ю. Нав╕ть сам Серг╕й ще мало що св╕домо розум╕в ╕ ще вповн╕ не в╕дчув болю в забит╕й ноз╕, коли за дек╕лька метр╕в мертво зупинився автомоб╕ль.

Аж ось ця довга н╕ма мить зак╕нчилась. З автомоб╕ля вискочив збл╕длий в╕д переляку вод╕й. Кинулися до м╕сця под╕╖ ╕ гравц╕ з глядачами. Оксана митт╓во п╕дб╕гла до Серг╕я, який, стискаючи хлопця, почав уже в╕дчувати дуже гострий б╕ль в гом╕лц╕, наст╕льки гострий, що йому почало паморочитися в голов╕, ╕ все навколо здавалось як в упов╕льненому к╕но, а голоси оточуючих все б╕льше й б╕льше дален╕ли.

Зц╕пивши зуби в╕д болю, Серг╕й роз╕мкнув руки, щоб випустити з╕ сво╖х об╕йм╕в хлопця, якого, отороп╕лого, п╕дхопили ╕нш╕ хлопц╕, поставили на ноги й почали приводити його до тями. Серг╕я ж, який скорчився в╕д болю, п╕дхопили на руки вод╕й нещасливого автомоб╕ля з хлопцями ╕ вкинули його на задн╓ сид╕ння легковика, п╕сля чого на передн╓ сид╕ння с╕ла Оксана ╕ авто рвонуло до л╕карн╕.

В пол╕кл╕н╕ц╕ Серг╕╓в╕ зробили рентген╕вський зн╕мок, виявивши тр╕щину, ╕ наклали на травмовану ногу г╕пс. Пот╕м його в╕двезли за наполяганням Оксани додому до отця Михайла, де б Оксан╕ було зручн╕ше доглядати за поки що безпорадним художником.

13.

Б╕льш-менш Серг╕й прийшов до тями вже наступного дня, прокинувшись вже в осел╕ отця Михайла. Було вже близько десято╖ години ранку, коли в╕н насилу в╕д╕рвав в╕д подушки важку голову, загальмовану в╕д нашпигованих в його т╕ло знеболювальних та заспок╕йливих л╕к╕в. Нога п╕д г╕псом хоча ще й нила, але б╕ль вже трохи вгамувався ╕ був довол╕ стерпним. Та й взагал╕, виринаючи з п╕тьми вчорашнього больового шоку й нервового стресу, Серг╕й на контраст╕ дуже р╕зко в╕дчув приплив бадьорост╕ ╕ сил, що вибухнули в ньому. Та й за в╕кном буяв прекрасний, сонячний л╕тн╕й ранок. За в╕кном осел╕ отця Михайла та Оксани, осел╕, в як╕й Серг╕й, хоч ╕ не був ще господарем, але ж не був уже й гостем!

- Доброго ранку! - почув Серг╕й голос Оксани, яка нечутно ув╕йшла в к╕мнату. - Як себе почува╓ш?

- Коли я тебе бачу, то завжди почуваю себе чудово, - поглянув в╕н на Оксану й зрозум╕в, що ц╕╓╖ ноч╕ вона навряд чи спала дуже добре, але не хот╕ла, щоб Серг╕й про це здогадався.

- Але, зважаючи на твою ногу, я маю право не зовс╕м пов╕рити тво╖м словам.

- А я, зважаючи на свою ногу, маю право на прохання, щоб ти п╕д╕йшла до мене ближче, аби я мав можлив╕сть тебе поц╕лувати. ╤накше я сам змушений буду стати на свою хвору ногу, щоб п╕д╕йти до тебе.

- Ти мене шантажу╓ш? - Оксана прис╕ла на л╕жко поряд з Серг╕╓м ╕ н╕жно його поц╕лувала.

- Так, так╕ оце вони, морально нест╕йк╕ м╕ськ╕ художники з темним минулим.

- Н╕чого, н╕чого. Ми швиденько просв╕тлимо ваше минуле, аби майбутн╓ було щонайсв╕тл╕шим.

- Що ж, з тобою поряд, я думаю, я швидко стану на ноги в прямому й переносному сенс╕ слова. Хоча, - Серг╕й взяв обома руками руку д╕вчини, - пам"ята╓ш нашу з тобою вчорашню розмову.

- Я то пам"ятаю. Але головне, щоб ти сам все пам"ятав п╕сля вчорашнього, - ласкаво пригладила вона його свав╕льне розкуйовджене волосся.

- Не хочу, знову ж таки, виглядати хвальком, що п╕дкреслю╓ св╕й геро╖зм, але те, що з╕ мною сталося вчора, й справд╕ таки не найстрашн╕ше, що з╕ мною бувало в житт╕, ╕ вже точно не саме найстрашн╕ше, що може статися з╕ мною - значно г╕рше було б для мене, якби ти була до мене байдужою. Але зараз мова не про це, - Серг╕й пильно вдивився в сп╕вчутлив╕ Оксанин╕ оч╕. - Пам"ята╓ш, що я вчора тоб╕ говорив, як мо╖, здавалося, нормальн╕ вчинки згодом, п╕сля того, як на ц╕ вчинки вже можна, так би мовити, поглянути здалеку й збоку, виглядають, наче звичайна марнославна гонитва за земною славою, славою, яка в очах Бога не варта ламано╖ коп╕йки, адже Бог устами Христа запов╕дав нам робити добр╕ вчинки якомога та╓мно, уникаючи цього славословного поголосу, такого жаданого саме для марнославц╕в. От ╕ цей вчорашн╕й випадок з╕ мною. Що я мав робити? Я нав╕ть подумати н╕ про що не встиг. Все сталося саме собою, майже не св╕домо з мого боку, так би мовити, на автоп╕лот╕, як ми це називали з друзями в Арм╕╖. А вт╕м, я зробив саме те, що я т╕льки й м╕г ╕ повинен був зробити. М╕й вчорашн╕й вчинок, як не крути - ╓дино можливий з ус╕х можливих ╕ неможливих вчинк╕в у т╕й ситуац╕╖. Вчини я по-╕ншому, ╕ я навряд чи м╕г би зараз дивитися тоб╕ прямо в оч╕, та й в дзеркало навряд чи зм╕г би подивитися зранку. ╤ все ж, як би то не було, здалеку й збоку це можна тлумачити, як жадобу слави в очах людей, слави, яко╖ так зараз жадають, наприклад, пол╕тики, а пол╕ттехнологи називають ще цю славу "п╕аром".