Вигнання в рай (СИ)

Мат╕нка Параскева була справд╕ дуже щасливою з того, що Оксан╕ трапився такий наречений, як Серг╕й. Н╕, вона таки вважала його г╕дним бути поряд з ╖╖ п╕доп╕чною. Але... Розмова стала згодом насправд╕ дивною. Мат╕нка Параскева, раптом приск╕пливим довгим поглядом зазирнувши Серг╕╓в╕ в оч╕, спитала його, чи в╕н пригаду╓ св╕й сон, який йому наснився в першу н╕ч його перебування у Веселому! Ошелешений Серг╕й не ст╕льки намагався пригадати, який саме сон насправд╕ наснився йому т╕╓╖ само╖ першо╖ ноч╕ його перебування в Веселому, ск╕льки хот╕в збагнути саму можлив╕сть того, що ця добросерда сива ж╕нка й д╕йсно таки може знати про те, що йому таки наснився тод╕ сон...

Але мат╕нка Параскева сво╖ми напутн╕ми словами наштовхнула Серг╕я на згадку про справдешн╕й сон т╕╓╖ ноч╕. Так, п╕сля ╖╖ спершу туманних натяк╕в, а пот╕м все прозор╕шого змалювання його сну, Серг╕й таки досить ч╕тко згадав той св╕й сон, який справив на нього на той час велике враження, але згодом забувся, як забуваються власне вс╕ сни. ╤ от зараз якимось недов╕домим чином мат╕нка Параскева видобула цей сон з його пам"ят╕. Серг╕й згадав, що в цьому сн╕ йому являлися й сам Господь в образ╕ отця Михайла, який, власне, сприймався Серг╕╓м як образ його власного, н╕коли йому не в╕домого, батька; була там ╕ сама Богомат╕р-Оранта, яка теж дивним чином зливалася то з образом Оксани, то з образом ╖╖ матер╕ й матер╕ самого Серг╕я... Але головне, що Серг╕й пригадав зараз саму суть того сну, в╕рн╕ше, можливо, нав╕ть не пригадав, а т╕льки зараз з допомогою мат╕нки Параскеви справд╕ зрозум╕в глибинний смисл того сну - ╕ полягав той смисл у спонуканн╕ Серг╕я вищими силами до правильного вибору. Так, ╕ Отець Небесний ╕ Мат╕р Божа спонукали Серг╕я не схибити, наставляли зробити правильний виб╕р... Правильний, в╕рний виб╕р - саме на цьому наголосила й мат╕нка ╕гуменя, чи то нагадуючи, чи то розтлумачуючи Серг╕╖в сон.

Збитий з пантелику, ошелешений враженням в╕д з╕ткнення з╕ справд╕ чимось дивовижним в образ╕ мат╕нки Параскеви, Серг╕й, розм╕рковуючи, ще довго блукав затишними, впорядкованими дор╕жками монастиря, доки Оксана, попрощавшись з╕ сво╖ми подругами, теж розмовляла з╕ сво╓ю улюбленою мат╕нкою Параскевою. Коли ж Оксана п╕д╕йшла до Серг╕я, то в╕н побачив ╕ на ╖╖ обличч╕ враження досить далеке в╕д беззастережно безхмарно╖ радост╕. Хоча, яка така беззастережна рад╕сть може бути п╕сля прощання з подругами ╕ головне з такою наставницею, як мат╕нка Параскева. ╤ все ж. ╤ все ж, тод╕ якраз Серг╕й ще пригадав, що мат╕нка Параскева не погоджувалась на зм╕ну статусу Оксани, як послушниц╕, на стан монахин╕ через те, що т╕й ще належить зробити виб╕р. Виб╕р? Виб╕р! Виб╕р... Але ж, власне, виб╕р вже зроблено - як Оксана, так ╕ Серг╕й вир╕шили остаточно свою долю, долю, що в╕дтепер буде ╖х сп╕льною долею, яка вестиме ╖х ╓дино можливим шляхом у в╕чн╕сть.

Одне слово, хоча як Серг╕й, так ╕ Оксана за яко╖сь сп╕льно╖ мовчазно╖ згоди уникали розмови про сво╓ сп╕лкування з мат╕нкою Параскевою, кожен з них розум╕в, що це сп╕лкування було в той час головним для них обох. Мовчазн╕ й задумлив╕ - такими вони покидали монастир. Безхмарна рад╕сть не стала тод╕ дом╕нуючою в ╖хньому настро╖. А власне, чому б це рад╕сна безжурн╕сть повинна була супроводжувати в╕дв╕дини Божо╖ обител╕, де перед тво╖ми очима поста╓, взагал╕ то, не нав╕яна оманливою д╕йсн╕стю легк╕сть ╕ безтурботн╕сть безв╕дпов╕дального життя, а поста╓ ╓дино ╕снуюча ╕стина.

Та як би там не було, а коли Серг╕й з Оксаною повернулися в Веселе, то гору взяло, хоч ╕ не таке вже безжурно безтурботне, але все ж досить таки рад╕сне й щасливе життя. Розпис храму просувався надзвичайно стр╕мко й вдало - враження Серг╕я, що його рукою з пензлем водить якась вища всевладна сила, ставало все в╕дчутн╕шим.

Почуття ж Оксани з Серг╕╓м все м╕цн╕шали. Не те, щоб ╖хня вза╓мна пристрасть щодень розгорялася все сильн╕ше, розп╕каючи ╖хн╕ душ╕ бажанням вкинути врешт╕ свою власну розбурхану жаданнями плоть в розшал╕ле багаття ц╕╓╖ пристраст╕, зовс╕м н╕. Просто ╖хн╕ душ╕ ставали все б╕льше й б╕льше одн╕╓ю душею.

Звичайно, те що ╖хн╕ т╕ла теж врешт╕ стануть одн╕╓ю плоттю, теж н╕хто не намагався заперечувати, чи якось сором"язливо замовчати, це було саме собою й так зрозум╕ло. П╕сля вес╕лля вони стануть також ╕ одн╕╓ю плоттю, це було природно й беззаперечно, але все ж було другорядним, п╕дпорядкованим духовному ╓днанню моментом, а тому й згадувати про чисто плотське, як щось окреме, було не те що незручно чи соромно - це було просто не доречно, просто не мало н╕якого н╕ зм╕сту, н╕ смислу. Просто ╓диний дух, ╓дина душа стане ╓диною плоттю, й це не стане чимось новим, оск╕льки душ╕ вже стали ╓диною душею.