Вигнання в рай (СИ)

- То з Богом, - об╕йнявши ╖х обох за плеч╕, отець Михайло жартома п╕дштовхнув ╖х вперед.

Серг╕й з Оксаною вдячно посм╕хнулись до панотця й п╕шли несп╕шно с╕льською стежиною, супроводжуван╕ лаг╕дним, сповненим в╕ри й над╕╖ поглядом Михайла Архиповича.

11.

- А де це наша нерозлучна молода педагог╕чна тр╕йця? - запитав Серг╕й в Оксани, як вони вже в╕д╕йшли на деяку в╕ддаль в╕д церкви. - На молитв╕ я ╖х бачив, а як ми вийшли з храму, то нав╕ть не можу збагнути, де вони под╕лися.

- От, нарешт╕, - зд╕йняла догори вказ╕вний палець Оксана. - Нарешт╕ я зрозум╕ла з чого почати наше з тобою ознайомлення з селом Веселим. Розпочнемо нашу подорож з в╕дв╕дин згадано╖ тобою молодо╖ педагог╕чно╖ тр╕йц╕, адже ╤ринка, Олег та Славко в╕дразу п╕сля вран╕шньо╖ молитви негайно й нестримно подалися, так би мовити, виконувати св╕й громадський обов"язок. Тому ти ╖х, власне, вже й не побачив, вийшовши з церкви.

- ╤ що ж це за громадський обов"язок такий, якщо, зв╕сно, це не секрет?

- Зв╕сно, не секрет. Зовс╕м нав╕ть навпаки, бо ж ╖хня справа заслугову╓ на якнайширший розголос.

- Ц╕каво, ц╕каво, - це були не просто слова, Серг╕╓в╕ д╕йсно було таки ц╕каво.

- Так от, - в голос╕ Оксани пролунала нотка ╕нтригуючого вта╓мничення, - Олег, Славко та ╤ринка розгорнули у нас д╕йсно таки гранд╕озну д╕яльн╕сть. Ф╕лолог╕я, ╕стор╕я та ф╕зична культура й спорт - три шк╕льних предмети, викладачами яких ╓ ╤рина, Славко та Олег. Ц╕ саме три предмети, як╕ вони викладають в школ╕, якраз ╕ стали трьома нар╕жними каменями позашк╕льно╖ д╕яльност╕ нашо╖ славно╖ молодо╖ педагог╕чно╖ тр╕йц╕. Ми вс╕ разом вир╕шили, що саме на цих трьох дисципл╕нах можна виховати наше п╕дростаюче покол╕ння, що входить зараз в життя в умовах в╕льно╖ незалежно╖ Укра╖ни, а часу для викладання цих предмет╕в у школ╕, як на наш погляд, в╕дведено замало. От ╕ вир╕шили ми створити таку соб╕ позашк╕льну програму, яка, по╓днуючи в соб╕ вс╕ ц╕ три дисципл╕ни, була б подана в так╕й форм╕ й такими методами й способами, щоб якнайдох╕длив╕ше ╕ якомога невимушено вплинути на нин╕шн╕х учн╕в нашо╖ школи, а отже й на наше безпосередн╓ майбутн╓, яким власне ╕ ╓ саме оц╕ нин╕шн╕ учн╕ нашо╖ школи. - ╤ Оксана пильно придивилася до Серг╕я, неначе питаючи його: "Ц╕каво?".

- Нав╕ть так! - вигукнув Серг╕й таким тоном, який не залишав н╕якого сумн╕ву в тому, що розпов╕дь д╕вчини його надзвичайно зац╕кавила. - Ц╕каво, ц╕каво. Що ж це таке? Де це? Як це?

- Де це в╕дбува╓ться, ти д╕зна╓шся вже за дек╕лька хвилин. Це тут неподал╕к, - показала вона рукою, - за селом. А що це ╕ як це, ти побачиш на власн╕ оч╕ теж уже за дек╕лька хвилин.

- Ось це ╕ ╓ наша маленька Запор╕зька С╕ч села Веселого, - показала Оксана, коли вони удвох ╕з Серг╕╓м, вибравшись ╕з села, з╕йшли на пагорб, за яким перед ними в╕дкрилась видолина, скраю яко╖ б╕ля п╕дн╕жжя пагорба було збудовано щось на зразок м╕н╕атюрно╖ фортец╕, огороджено╖ частоколом, а дал╕ простяглося розлоге поле, яке вирувало рухом десятк╕в хлопц╕в та д╕вчат, зодягнутих в спортивно-в╕йськов╕ одностро╖, як╕ хоча й не були пошит╕ у виклично шароварному стил╕, вт╕м давали з першого ж погляду недвозначно зрозум╕ти, що п╕д цим одягом дихають саме укра╖нськ╕ груди, б"ються укра╖нськ╕ серця, поломен╕ють укра╖нськ╕ душ╕ - Серг╕ю в╕дразу ж спало на думку, як незвичайно одяга╓ться Оксана, якого в не╖ незвичайного ориг╕нального крою сукн╕, як╕ н╕де й н╕коли н╕ за як╕ грош╕ не придба╓ш в жодному магазин╕.

- Ц╕каво, - сказав Серг╕й, - хто це придумав так╕ ориг╕нальн╕ одностро╖ для цих хлопц╕в та д╕вчат? Цей одяг - справжн╕й витв╕р мистецтва, пов╕р мен╕, як не останн╕й людин╕ в ц╕й царин╕.

На ц╕ його слова д╕вчина т╕льки загадково глянула й мимов╕льно зашар╕лася.

- То п╕шли вже знайомитися з нашим табором майбутнього, - сказала Оксана вже п╕дбадьорливим упевненим голосом. ╤ вони почали пов╕льно сходити пагорбом до вируючо╖ молодечим завзяттям долини.

- Аго-о-ов! - гукнула Оксана сво╖м мелод╕йним голосом, коли вони вже п╕дходили до ╕мпров╕зовано╖ фортец╕, й помахала рукою.

- Аго-о-ов!.. Аго-о-ов!.. - залунали у в╕дпов╕дь Оксан╕ десятки молодих дзв╕нких вигук╕в, ╕ десятки рук зд╕йнялися в прив╕тальних рад╕сних помахах.

- Слава Укра╖н╕! - вигукнула Оксана, коли вони з Серг╕╓м вже наблизилися до молод╕.

- Героям слава! - вигукнув у в╕дпов╕дь молодечий дзв╕нкоголосий хор.

Але н╕хто з молод╕ не покинув сво╓╖ справи й не кинувся назустр╕ч новоприбулим - вс╕ й надал╕ продовжували старанно вправлятися, виконуючи дан╕ ╖м завдання. До Оксани ж ╕з Серг╕╓м вирушили т╕льки тро╓ молодих педагог╕в, як╕ тут верховодили - Олег Яневський, Славко Наливайко та ╤рина Остапчук.

- Прив╕т, - рад╕сно випалив безпосередн╕й ф╕зкультурник Славко, п╕дб╕гши першим до Оксани й Серг╕я. - Прив╕т, прив╕т, - повторив в╕н, потискаючи Серг╕╓в╕ руку.

- Дуже рад╕ вас тут бачити, - ╕ соб╕ тиснучи Серг╕╓ву руку, вже б╕льш стримано промовив Олег.

- Н╕, справд╕ ми дуже рад╕ вас тут бачили, - додала ╤рина, - це не просто слова вв╕чливост╕.