Вигнання в рай (СИ)

- Як на мене, то не завадило б обшукати, хоча ми й мамо тво фото, Семен Павлович наказав тебе пропустити, все таке нше, - цлком серйозно вдповв охоронець. - Нам туди, - показав вн рукою в бк будинку.

Величезний триповерховий будинок у свтл призахдного сонця виблискував усма можливими архтектурними вишуканостями найрзномантнших стилв - було зрозумло, що завдання будвничих цього палацу полягало не стльки в створенн затишного житла, скльки в намр вразити уяву вдвдувача пишнотою, вишуканстю, а значить сумою витрачених на будову коштв.

це завдання зодч таки, треба ззнатись, виконали, хоча, на думку Сергя весь цей еклектичний набр всього найпишншого, найвитонченшого, всього, що зовн найбльше вража з першого погляду, насправд був досить холодним, беззмстовним - оч глядача, може, й були вражен, але серце залишалось байдужим. Весь цей коктейль рис, характерних для всх можливих архтектурних стилв, вд ренесансних барокових аж до найсучаснших модерних, був, звичайно, хмльний, але Сергву, мцну естетично, душу залишив байдужою. Цей величезний, оповитий найпишншими тонкощами прикрас, будинок справляв враження великого красивого нмого, який намагаючись щось вимовити кива вусбч руками, головою, може й красиво маха, вида яксь гортанн звуки, може навть красив звуки, але ж зрозумти нчого не можна - нмий, вн нмий.

Вимощеним вичищеною, наче на парад, тротуарною плиткою двором вони пройшли до сходв, що вели на ганок, де х зустрв уже нший охоронець, який був схожий скорше на якогось мажордома, нж на охоронця, оскльки одягнений був уже не просто в чорну унформу, а в стильний чорний костюм та ще й при краватц.

- Семен Павлович на вас чека, - звернувся охоронець-мажордом до Сергя, приймаючи його вд охоронця-охоронця, наче естафетну паличку, - проходьте будь ласка.

Сергй зйшов на ганок слдом за мажордомом через вхдн двер пройшов до величезного пишного вестибюлю, витриманого в основному в модерному стил з усма притаманними цьому принадами, починаючи вд величезного акварума з запаморочливою фауною й флорою, що казково вигравала у феричнй рзнокольоровй пдсвтц, аж до величезно металево-пластиково конструкц, що, на думку Сергя, була скульптурою в стил поп-арт.

- Дуже, дуже радий вас втати у себе в дом, - почув Сергй голос, що пролунав з надр, мабуть, з стилстичних намрв, затемненого величезного вестибюлю. - Справд дуже, дуже радий вас бачити, Сергю Михайловичу, - вже в пол зору з"явився середнього зросту, в довол непоганому фзичному стан, впевнений в соб чоловк рокв пд п"ятдесят з чисто виголеним, вдкритим, з довол правильними рисами обличчям. хоча вн мав уже досить помтн залисини, це антрохи не псувало загального враження вд образу напористо чисто чоловчо краси, яке справляла ця енергйна людина.

- Я теж дуже радий нарешт псля сво подорож потиснути вам руку, - Сергй щиро потиснув руку Семена Павловича. - теж справд, справд радий.

- От, тльки-но прихав додому, навть не встиг переодягнутися, - показав Семен Павлович на свй дорогий стильний темно-срий костюм, - наче спецально пдгадав пд ваш призд.

- Виходить я саме вчасно прибув до вас псля прогулянки вашим мстечком. Будемо вважати це промислом Божим.

- Не будемо згадувати всу м"я Господа, хоча ви дйсно таки прибули вчасно, дуже вчасно, ось-ось вже буде готова вечеря. А поки що я запропонував би вам, Сергю Михайловичу, дещо, так би мовити, обжитися в цьому помешканн, в якому вам доведеться прожити ще деякий час. Зараз я попрошу свою донечку, - Семен Павлович озирнувся, намагаючись щось розгледти в затемнених нутрощах велико, що здавалась майже нескнченною, кмнати. - ро-о-о! ринко! - покликав вн когось з темряви. - Я називаю свою донечкою, - продовжив вн, звертаючись уже до Сергя, коли почув вдлуння каблучкв, що наближались з дальнього закутку вестибюлю, - хоча насправд вона не моя рдна донька, а моя рдна небога, тобто рдна донька мого рдного брата, що на мою думку да мен право називати й свою донькою, а оскльки мого брата вже нема серед живих свох власних дтей у мене нема, то це мо право ма ще бльше пдстав.

Доки Семен Павлович таким чином розмрковував щодо правомрност правильного означення свох родинних зв"язкв з молодою двчиною, сама ця двчина все наближалася до спврозмовникв, означуючи сво наближення наближенням цокотння свох каблучкв. Сергй спершу, лише на мить вдрвавши погляд вд Семена Павловича, машинально кинув швидкий погляд на двчину знову звернув свою увагу на спврозмовника, який пояснював сво з цю двчиною стосунки, одночасно таким чином представляючи Сергв. Але кинутий на мить погляд на двчину чимось стурбував Сергя, вн через деякий час знову звернувся поглядом до двчини, що наближалась в ход, статур, в рисах обличчя, як все наочнше увиразнювалися в мру того, як вона, наближаючись, одночасно входила в найбльш освтлену частину вестибюлю, Сергй почав вдзначати для себе щось знайоме...