Вигнання в рай (СИ)

Вже псля того першого вечора, коли вн провв додому, Сергй не змг заснути вноч. природно бляве волосся, яке вона звичайно носила в школ заплетеним в косу, а того вечора було розпущеним, всю нч, щойно вн заплющував оч, майорло перед Сергм полярним сяйвом фантастичних мрй та сподвань. велик блакитн глибок оч, що так доврливо, з такою щемливою соромливстю мружились, при цьому в кутиках очей з"являлись малесеньк зморщечки, коли вона говорила про якусь свою заповтну думку чи переконання, неначе вона невльно вибачалась за те, що й доводилось цю небесну нтимну музику сво душ втлювати у грубу плоть звичайних заяложених слв. Бездоганний овал обличчя, правильний, наче виточений носик, нздр якого, немов прозор кришталев крильця метелика, трпотли, коли вона вдихала на повн груди морозне лютневе повтря, злегка припухл губки, як зазвичай поети називають кораловими... А ц ямочки на щоках, коли вона посмхалася! А цей духмяний медвяно-солодкий аромат минулого серпня посеред зими, що огортав ! Хба можна було псля всього цього заснути?

Це був справд вибух. Вибух кохання. Вибух в стонадцять мегатон щастя. Ромео з Джульттою вдпочивали. Вн був першим чоловком. Вона була його першою жнкою. Вони були юними Адамом вою. Вони пзнавали одне одного не поступово раз по раз, не частинками, а вдразу ставши одню душею та одним тлом, кинувшись стрмголов у вир днання. Вн взяв повнстю всю соб й вддав себе всього й, як вона вддала йому себе без вагань. Вони зустрчались на квартир в Сергя, ткаючи з урокв, поки Сергва мама була на робот, зустрчались на квартирах свох друзв, вдома в Олени, коли батьки здили на дачу, цлувались в кнотеатрах, в скверах парках - м все було мало обймв цлункв, вони мряли про вчне щастя разом...

Тод була якраз весна, точнше починалась весна, закнчувалась зима. Весна була рання й тепла, швидко танули снги, скресала на Днпр крига. Вже в березн вс ходили простоволосими. Нколи, нколи в житт вн не змг би забути цю весну. Весну кохання, справжнього кохання. На цьому рзкому, майже миттвому переход вд зимового чорно-блого холоду до веселкового весняного тепла Сергй , переповнений жаром кохання псля довго чорно-бло самотност, так виразно й повно вдчув мць всемогутнсть Ярила, цього прадавнього свавльного й невблаганного бога дикого весняного пробудження. Бо лише пристрасть першого кохання зна, яка то мць потрбна, щоб раз назавжди насмерть заперечити всевладдя холоду, але ще бльша мць потрбна, щоб пд час, коли з попелу морозв снгв знов воскреса фенкс сонця, раз назавжди приборкати розгнузданого жару диксть, коли, вдчувши пд серцем холоду тепло невдворотного кнця невилковно хвороби весняного пробудження, вмираюча зима з останньо сво лют у муках сплоджу свою погибель власну - новонароджене чудовисько тепла, що наче роз"ярлий бик в могутньому порив зародження нового життя нещадно б" гартованими жароти рогами у льодян ворота холоду трощить кригу заборола зими: хрустко розриваться стражденна плоть зими, прохромлена рогами теплоти - зрина на рчках ламкого льоду хд. танучи, снги, - померло зими холодний блий череп, - всихаючи щомит, безнадйно пустими чорними очницями таловин, неначе чорними очима смерт, вдивляються в грайливу глибочнь небес. Схарапуджен ж передсмертним хрипом зими, оскаженл березнев ноч, мов очманл кобилиц, мчать з пною весняного шаленства на розжеврлих грудях ранкв, - яка потрбна мць, щоб диксть х приборкати лиш розпач першо утрати зна, - Кохання ма мць таку, Кохання приборку: прикривши долонями пухких хмарок вуглинку зор, роздмуху подувом теплого втру тихе жеврння в полум"я сходу весняного сонця, обережно кнчиком притлумленого березня стира з змарнлого чола земл холодн сльози останнх снгв у зморшках вибалкв, наостанок запуска м"якеньку розчепрену вдлигою розлогу п"ятрню тепла в холодн кучер дерев, - куйовдячи х, лагдно втша, - адже плодючу зав"язь може дати лише суцвття перемоги над безсиллям неприборкано ще сили.

Вони кохались до нестями мряли прожити в коханн разом все життя й померти в один день. Та не так сталося, як гадалося. Адже вони мали вже ось-ось закнчити навчання в школ, а дал...

Крм того, що Сергй мав продовжити свою художню освту, а Олена збиралася поступати в унверситет на гумантарний факультет, вони, захоплен любовним шалом мрями про вчне кохання, нчого не знали й не хотли знати. За них про хн майбутн думали хн батьки, точнше батьки Олени, бо на вдмну вд Сергя, що мав тльки маму, яка працювала на рядовй робот жила на зарплату, рахуючи копйки, в Олени були як батько так мати, причому батько займав не останн мсце в радянськй рарх - був одним з секретарв мськкому компарт, а це було не абищо, та й мати Олени була прилаштована незгрше, була в них Оленка - донька-одиначка. Так що думали вони про майбутню долю сво дино доньки, звсна рч, докладно й прискпливо.