Untitled.FR11

Панас. Что прикажете передать на том свете вашему контрреволюционному батюшке и братцу? Прощание? Или сожаление о их глупости? Что же вы молчите? Извольте хоть словечко произнесть.

Софія. Чого вам треба од мене? За що ви мучите мене? За що?

Панас. (Люто.) Чого треба? Випустіть батька вашого і брата! Чуете? Не смійте їх убивать!..

Софія. Як же я їх випущу? Як? Скажіть. Ну, скажіть, що мені зробить, я все зроблю. Піти з бомбою, з револьвером визволять їх? Ходім. Давайте.

Панас. Пізно з бомбами. Вимагайте від ваших товаришів випустить їх.

Софія. Я вже вимагала, просила, благала. Мама на-вколюшках стояла перед ними.

Панас. Знаю. А ви стояли і мовчки дивились, як мама ваша повзала перед паршивцем, перед... жуліком, шарлатаном.

Софія. Я думала, може, це поможе...

Панас. Хе!.. Не помогло? Прислав красногвардейця вивести їх?

Софія. Він не може випустить. Це була б зрада, порушення обов’язку...

Панас. (Сміється.) Яка моральна чистота! Ану, дайте йому тисячу карбованців, побачите, чи злякається він зради?.. Ану, запропонуйте йому свою любов, чи побоїться він порушення обов’язку? О, мерзотники!

С о фі я. Ви мелете чортзна-що. Говоріть #се, як визволить, ну, говоріть!

Панас. Я ж говорю, якого ж вам ще чорта: дайте йому хабаря, грошима, тілом своїм, чим хочете, і він випустить. Гроші, може, од вас посоромиться взять, але тіло... можете бути певні.

Софія. Ви це серйозно?!

Панас. Що саме серйозно: чи згодиться? Анітрішки не сумніваюсь.

Софія. Ви по собі судите?

Панас. О, на жаль, про Грінбергів я сміло можу по собі судить. Тільки між мною та ними та ріжниця, що я зроблю і не буду вже заводить тепер соціалізму, а вони роблять й заводять. Вони сміливіщі.

Софія. І ви, іменно ви пропонуєте мені це зробить?

Панас. А ви ж пропонували своїй матері повзати перед ним навколюшках? Ви вважали це можливим? Невже ви думаєте, що вашій матері було це так само легко, як вам кокетувать з ним?

Софія. Добре. Я це зроблю. Дякую за пораду. Чуєте: я це зроблю.

Панас. І можливо, навіть не без приємности зробите. Ко всеобщему удовольствию.

Софія. Можливо.

Панас. Та не тільки можливо, а напевно. Та признайтесь, що ви й самі вже про це трошки думали.

Софія. Ну, розуміється, думала. Тільки сумнівалась, чи згодиться він. Мені здавалось це трошки негарним, але ви роз’яснили, і я сама бачу, що в цьому нічого негарного нема.

Панас. Так, нема: буржуазні забобони. А потім можна буде разом і соціялізм заводить на Україні.

Софія. Звичайно. Революція повінчає, гарно й орігі-нально. А життя батька і брата — це непоганий подарунок молодого. Як ви гадаєте?

Панас. (Люто.) Не смійте глузувать з вашого батька і брата! Ви розумієте, що це цінізм? Ви не достойні імена їх вживать.

Софія. (Хапаючись за голову.) Ох, ідіть швидче звідсіля! Ідіть... А то я не знаю, що буде.

Панас. К стенке? Я готов, мадам, я готов давно. Будь ласка, прошу: кличте Грінберга.

Софія. (Упавши головою на стіл, глухо, болюче ридає.)

Панас. (Довго мовчки дивиться на неї.)

Софія. (Раптом затихає, потім зразу підводиться, різко до Панаса.) Чого вам треба? Ідіть собі геть. Забірай-тесь. Я з вами не хочу балакать, ви мені гидкі.

Панас. (Якийсь мент дивиться на неї, потім рвучко повертається й виходить.)

Софія. (З одчаєм і мукою шепоче). Ох, Боже ж мій! Ох, Боже ж мій! (Кусає хустку, щоб не ридать).

Входить Грінберг. (Озирається, шукає очима по хаті, питає.) Что, ушел уже этот странный господин? Кто он такой?

Софія. (Зразу міняючи вираз лиця.) Да, ушел. Я вас задерживаю?

Грінберг. О, пожалуйста. Будь ласка. Я до ваших послуг. Но, може б, ви були ласкаві говорить зо мною по-українськи. Я, коли не схвильований, то з приємностю. Ви вибачайте...

С о ф і я. Я хотіла тільки от про що попрохати вас: задержати хоч на кілька днів кару над моїм батьком і братом.

Грінберг. Гм. Задержать? Не знаю, чи зможу я. Гм. (Морщиться, міркує.)

Софія. (З вимушеною, кривою, кокетливою посмішкою.) Ну, а як я вас дуже-дуже попрохаю? Ви постараєтесь, правда? Ваш же вплив такий величезний, що... Адже тільки одстрочка, кілька днів...

Грінберг. Бачите, товаришко, я скажу вам одвер-то: для вас я готов на що вгодно, але... але даже мій вплив, який, я того не скриваю, довольно значительный, в данном случае вряд ли. Видите ли... Будем говорить, как свои люди: у нас нет никакой дисциплины. Я могу приказать, но исполнить... Даже постановления совета депутатов и то далеко не всюду исполняются. Каждый сам себе начальник. И часто поневоле приходится отдавать только такия приказания, которыя приятны и желательны самим исполнителям, а нежелательных по возможности избегать. И я не знаю, як у даному разі... Я дуже боюсь. Гм!