Untitled.FR11

Софія. (Підбігаючи, трівожно.) Арсене! Хлопчику! Що в тебе? Ранено? Господи! Іди сядь, ляж... Панасе, дайте води, швидче!

Арсен. (Кладучи рушницю на канапу.) Та нічого нема. Не треба, так собі, вдряпнуло. Я на хвилинку. Мушу зараз... знов іти. Я тільки сказать... (Не хоче сідать.)

Входить X р и с т я. (Побачивши Арсена, кидається до його.) Що? Що таке? Ти ранений.

Арсен. (Нетерпляче.) Ай, дайте мені спокій. Тато прохав сказать, що ми всі живі й здорові. От і все. Щоб ви не турбувались. І... я б... води випив.

Софія. Зараз, зараз. Я подам. Та присядь. (Кидається до карафки з водою й подає йому. В той же час пильно слухає, що каже Арсен).

Арсен. (Сідає). Я трохи втомився. Швидко йшов. За мною гналась ціла юрба большевиків.

X р и с т я. Ну, а хто ж перемагає? Хто то так страшно стріляє? Наші?

Арсен. І вони, і наші. У їх нема гарматчиків-навод-чиків. Вони платять по тридцять карбованців у годину наводчикам. Десь взяли масу грошей.

X р и с т я. Масу грошей?

Софія. На, голубчику, пий.

Арсен. (Жадно п'є). Дякую.

Софія. Може, ще?

Арсен. Ні, дякую. Треба йти.

Софія. Та спочинь трохи. Встигнеш. Розкажи нам трохи. Хто ж перемагає.

Арсен. Я не знаю. Вони, здається, мають піддержку. Ми одступаємо з цього району.

Христя. Одступаєте? Чого?

Арсен. Ну, я не знаю. Вони стріляють з усіх вікон, з дахів, з льохів. Зайняли пошту, телеграф, банк.

Софія. Он — як! (Погляда на Панаса).

Панас. (Стоїть, спершись спиною до варстату, ніби байдуже слухає).

Христя. Як же ви їм позволили зайнять?! У вас же військо, гарнізон.

Арсен. Ну да, гарнізон. Курінь запорожців об’явив ^нейтралітет. Полк кошового Сірка так само. А полк Са-| гайдачного увесь перейшов на бік большевиків.

¹ Панас. (Кашляє, зміняє позу.)

Христя. Полк Сагайдашного?! Отой самий, що так урочисто присягався на...

Арсен. Отой самий. Та ще як, сволочі, зрадили. Ми вибили большевиків з жіночої гімназії. Знаєте де? Ну, а тут недалеко казарми Сагайдашного полку. Ми, значить, рахували на те, що з’єднаємось з ними й очистимо зразу ввесь район. І сагайдашники ввесь час нас кликали. Ну, ми вже підходимо до казарм. Большевики втікають. Ой, як утікали! Не дай Бог. Там їх полягло! Ну, нічого. Сагайдашники виставили жовто-блакитний прапор, махають. Ми, розуміється, і на думці нічого не мали. Входимо в двір. А двір там такий півкруглий. Тільки ввійшли, тут як пальнуть вони з усіх вікон на нас. Ми...

Христя. Хто?! Сагайдашники?!

Арсен. Атож. Ну, а коли сагайдашники зрадили, то розуміється, ми мусили одступать. Як би не сагайдашники, ми б їх рознесли! Це ж банди хуліганів. Убили наших там масу. Там і мене оце...

Панас. (Раптом зривається з місця і з вибухом люті грозить кулаком у вікно.) О, прокляті поганці! Оттак завжди, завжди, на протязі всієї нашої проклятої нещасної історії. Свої вбивають, свої паршивці! (До Арсена, рішуче.) Давайте сюди вашу винтовку, патрони, все.

Арсен. На що?!

Панас. Ви зостанетесь вдома, ви ранені, а я піду замість вас. Христю, дай мені піджак і шапку. В тій хаті. Давайте патрони.

зоо

Арсен. Та як же...

Христя. Панасе! Що ти хочеш...

Панас. Христе, я тебе прошу принести мені піджак і шапку з тої кімнати. Коли твоя ласка. Чуєш?

Арсен. (Підводиться.) Почекайте. Але ж ми можемо вдвох піти. Я вам зараз достану руш... (Хитається й хапається руками за Панаса і Софію.)

Софія. Арсику, любий!.. Він зомлів. Христю, дай води, швидче ради Бога. Панасе, держіть з того боку. Кладіть на канапу. Арсику, хлопчику!.. Це рана його. Піддержуйте, я подивлюсь рану. Треба перев’язать. Христе, швидче води. Може, є йод, карболька або якась инча дезінфекція.

Христя. Є йод.

Софія. Давай швидче. Води налий у глибоку тарілку. Та швидче, Христе. (Розмотує в той же час пов*язку з голови Арсена.) Нічого собі «вдряпнуло», така маса крови. Держіть, Панасе, держіть. Арсику, дорогий мій, бідний... От, Господи! Ах, яка ж рана! Христю, Бога ради, швидче ж. Серветок дай, серветок. Дві, три, чотирі.

Христя. Зараз, зараз. Ах, Боже мій. (Хапа з буфету глибоку миску, карафку з водою, слоїк з йодом і біжить з цим до канапи. Підставля стілець і ставить все це на його, хапається, трівожно дивиться на Арсена. Знов біжить за серветками. Подає Софії.) На, на. Може, рушник?

Софія. Налий води в тарілку і влий туди йоду.

Христя. Багато йоду? .

Софія. Ну, щоб добре жовта вода стала. Не бійся, лий.