Читаем Untitled.FR11 полностью

Христя. (Готує воду.) Зараз. Зараз... (Підставляє стільця з водою.) Так нічого? Чи ще?

Софія. Добре, добре. Серветку. Ах, бідний хлопець. (Промива рану.) Здається, череп не зачепило, але всю шкуру знесло. Арсику, милий!

Арсен. (Розплющує очі, ворушиться). Що таке?

Софія. Нічого, нічого, любий. Треба твою ранку перев’язать. Посидь так.

Арсен. Мені по... погано... (Умліває знов:)

Софія. Знов умлів. Крови загубив багато.

Панас. Може, покласти його? Йому так легче буде.

Софія. Ну, давайте, тільки обережно, будь ласка. Так, так... Піддержуйте разом і голову, Христю, ти краще візьми його ноги й обережненько поклади на канапу. Оттак... Так... Ну, от. Подушку треба.

Христя. Зараз. (Біжить у другу кімнату, по дорозі дивлячись у вікно, за яким глухо чується стрілянина.)

Софія. (Промиває рану.) Підставте стільця з водою сюди ближче. Дайте ту серветку. Вийміть ще серветок.

Христя. (З подушкою.) А там все стріляють. Горить ще з одного боку. Вся та кімната аж жовта. Треба тихше, щоб мама не почула. Вона, здається, нарешті заснула. (Тим часом підкладають подушку під голову Арсенові.)

Софія. Ну, здається, промила.

Христя. (Заглядає.) Господи! Яка рана! Арсик! Бідний! О, проклятої душі большевики! Боже, що ж це буде?

Панас. Ну, я більше не потрібний?

Софія. Ні.

Панас. (Обережно одв’язує з Арсена пояс з патронами.) Вибачайте, я пояс його...

Христя. Хтось у сінях гомонить! (З страхом дивиться туди, за нею всі.)

Входять Сліпченко й Марко.

Христя. Тато й Марко! Слава Богу!

Сліпченко. Арсен дома? (Злякано.) Що він?..

Софія. Нічого, злегка ранений. Зомлів.

Сліпченко. А, та сама рана? На голові?

Марко. (Хмарно ставить рушницю біля дверей у куток і сідає за столом.)

Сліпченко. (Ставить рушницю там же і п'є просто з карафки. До Панаса, що виймає з-під Арсена пояс.) Що це ви робите? Не тормосіть його.

Панас. Мені патрони його потрібні.

Сліпченко. На якого біса?

Панас. Потрібні.

Сліпченко. Може, до большевиків підете добивать нас?

Христя. Він з вами хоче.

Сліпченко. А-а? Надумався? Ну, та пізно. Ми ви-I ступаємо з города. Зайшли попрощаться. Виганя кацап-і ня з рідної хати! Продали свої синки, продали, зрадили,

наплювали самі собі в душу... Ай, Боже! Ай, Боже! Що з такими робити? Що робить з ними? На вогні пекти? Різать на дрібні шматки? І Тихон же з ними!

Панас. Так як виступать, то виступать. Нема чого сидіть. Ходімте!

Сліпченко. (Мовчки дивиться на його.) А дома ж хто зостанеться? Покинемо саме жіноцтво?

Панас. Ну, лишайтесь ви.

Сліпченко. Мене й Марка розстріляють сеї ж ночі. Перший Тихон викаже.

Софія. Ах, тату, як можна таке говорити?

Сліпченко. Не тільки викаже, а сам розстріляє.

М а р к о. (З гнівом б'є кулаком по столі й устає.) Якби не полк Сагайдашного! На ранок ми б їх на трісочки рознесли.

Сліпченко. (До Панаса.) Самий вірний, свідомий, самий кращий полк... зрадив! Всі большевики. Не треба їм України, не треба їм волі, нічого не треба, дайте їм волю грабувать, насилувать, нищить. А большевики ж( це дають, скільки хочете. Розбили ж тюрму і випустили всіх уголовників. Озброїли їх і пустили по городу. Ну?

Софія. Це не може бути.

Сліпченко. Та як не може бути?! Піди подивись: тюрма порожня. «Не може бути»! Через що ж не може?

Марко. (Ходить по хаті, підходить до вікна, знов до стола.) А мама де?

Христя. Спить. У неї дуже боліла голова.

Сліпченко. Ну, то й не треба будить. Скажете, що були. Та ми скоро вернемось. Це чорта вже з два! Каменя на камені не лишимо. Вивішаємо падлюк до кореня. Кацапа як не винищити до ноги, то й ради з ним нема! Ну, будем прощатись. Ви, Панасе, зоставайтесь з жінками. Треба ж кому-небудь.

Панас. (Спокійно, але рішуче.) Ні, не зостанусь. І не кажіть. Я йду зо всіма.

Сліпченко. Гм!.. Як же вони...

Панас. Проживуть цей час без нас. Гроші мають. Що ж робить?

Голосний дзвінок.

Всі змовкають і повертаються до дверей.

Сліпченко. Хто б це міг буть?

Марко. Чи не Хомчук забіг за нами? Пора, тату. (Швидко йде в сіни.)

Сліпченко. Гм! Дивно, дивно. Хто б це міг бути?

Через який мент чути дужий крик. Топотіння ніг. В кімнату вбігають большевики з револьверами і рушницями в руках. Деякі в салдацькій одежі, деякі в штатській. Декотрі обмотані ♦лентами* з набоями. Збоку в деяких висять шаблі.

Всі вони кричать «Руки вверх*! «Руки вверх*! І ціляться на всіх. Всі підводять руки догори. Сліпченко зробив був рух до своєї рушниці, але зупинився і також підняв.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Саломея
Саломея

«Море житейское» — это в представлении художника окружающая его действительность, в которой собираются, как бесчисленные ручейки и потоки, берущие свое начало в разных социальных слоях общества, — человеческие судьбы.«Саломея» — знаменитый бестселлер, вершина творчества А. Ф. Вельтмана, талантливого и самобытного писателя, современника и друга А. С. Пушкина.В центре повествования судьба красавицы Саломеи, которая, узнав, что родители прочат ей в женихи богатого старика, решает сама найти себе мужа.Однако герой ее романа видит в ней лишь эгоистичную красавицу, разрушающую чужие судьбы ради своей прихоти. Промотав все деньги, полученные от героини, он бросает ее, пускаясь в авантюрные приключения в поисках богатства. Но, несмотря на полную интриг жизнь, герой никак не может забыть покинутую им женщину. Он постоянно думает о ней, преследует ее, напоминает о себе…Любовь наказывает обоих ненавистью друг к другу. Однако любовь же спасает героев, помогает преодолеть все невзгоды, найти себя, обрести покой и счастье.

Александр Фомич Вельтман , Амелия Энн Блэнфорд Эдвардс , Анна Витальевна Малышева , Оскар Уайлд

Детективы / Драматургия / Драматургия / Исторические любовные романы / Проза / Русская классическая проза / Мистика / Романы
Ревизор
Ревизор

Нелегкое это дело — будучи эльфом возглавлять комиссию по правам человека. А если еще и функции генерального ревизора на себя возьмешь — пиши пропало. Обязательно во что-нибудь вляпаешься, тем более с такой родней. С папиной стороны конкретно убить хотят, с маминой стороны то под статью подводят, то табунами невест подгонять начинают. А тут еще в приятели рыболов-любитель с косой набивается. Только одно в такой ситуации может спасти темного императора — бегство. Тем более что повод подходящий есть: миру грозит страшная опасность! Кто еще его может спасти? Конечно, только он — тринадцатый наследник Ирван Первый и его команда!

Алекс Бломквист , Виктор Олегович Баженов , Николай Васильевич Гоголь , Олег Александрович Шелонин

Фантастика / Драматургия / Драматургия / Языкознание, иностранные языки / Проза / Юмористическая фантастика