Корній. Люблю, Рито, люблю такою, як ти зараз...
Рита. Правда?.. І я люблю... І Лесик любить... І ми всі троє — одно... Як колись... О, тепер ми не розстанемося... І нікуди ми вже не підемо, ні до Сніжинок, ні до Муленів, ми всі разом будемо... Правда?
Корній
Рита. Ну, поцілуй же мене... востаннє.
Корній
Рита. Прощай, мужу мій, Білий Медведю.
Корній
Рита. Спи, Спи...
Скрипка все грає, тужно і жалісно. Рита раптом здригається, тихо встає і йде до полотна.
Корній
Рита. Я зараз. Спи, спи...
Корній
Рита. Нічого, милий, нічого... Спи спокійно... Спи тепер.
Вертається, пригортає до себе Корнія, цілує Лесика, потім мужа, кладе голову йому на плече і з щасливою, стомленою посмішкою заплющує очі.
Скрипка грає серед мертвої тиші.
МІЖ двох сил
ДІЄВІ ОСОБИ:
Микита Іванович Сліпченко Гликерія Хведоровна, його жінка Софія Христя
Марко їхні діти Тихон Арсен
Панас Антонович, чоловік Христини Сємянніков)
Грінберг / лідеРи большевиків Микола Петрович Білянкевич Сініцин \
Подкопаєв > большевики Сорокін ;
Красногвардейці, селяне, робітники.
Діється в одному з великих провінціяльних міст на Україні в початку 1918 року.
ДІЯ ПЕРША
Велика кімната. Вона одночасно служить і за їдальню, і за робітню, кабінет і вітальню. Ліворуч від глядача ближче до рампи теслярський варстат. Тут же дошки, струменти теслярські; над варстатом до стіни поприбивані полиці з пофарбованого дерева. Біля варстату стоїть невеличка шафа для книжок, яку допіру роблять.
Далі по лівій стіні полиці з книжками. Між варстатом і полицями з книжками двері в другі кімнати. В задній стіні велике італійське вікно. Крізь його видно будинки міста. Біля вікна зліва стоїть стіл до писання, фотель. Справа буфет. В стіні, що праворуч, другі двері до сіней. Попід сею стіною стоїть широка турецька канапа. Над нею старовинний український килим і портрет Шевченка у великому рушнику. Посеред кімнати стіл, покритий білою вишиваною скатіркою. Скрізь на стінах портрети українських письменників, так само прибраних рушниками.
Панас.
X р и с т я.
Панас. Бачив. На трапку лежить.
У п’єсі в основному зберігається авторська орфографія.
Христя. Ай, Паню! (
Панас. (
Христя. Що ти шукаєш?
П а н а с. Та щось тут допіру говорено про мою борідку. Хто то, Христю?
Христя. Авжеж, краще. А що я вчора казала, що гірш, так то я так... з поганого настрою. Мені здавалось, що ти поголився ради приїзду Софії, щоб бути таким, яким вона тебе знала.
Панас. Ага, а тепер уже не здається?