Untitled.FR11

Корній. Ага... От то і єсть, що «як»! Як? Я знаю? Ми перенесли це, а нового не маємо... Форми нові треба... Це — вічне, Сніжинко... Вічне. Тут уже... годі... А форми не ті... От і єсть. От і душать, от і стискують... А як інакше? (Ніби до себе.) Ну як, от так просто: як? Чи Рита ж зможе якось інакше? Чи схоче? Ні... А Рита й не схоче, і не зможе. От і єсть... І вже...

Сніжинка. Та чого ж неодмінно Рита? Хіба ви з нею навіки зв’язані? Є другі женщини, які схочуть і зможуть. Чого ж тільки Рита?

Корній. Чого Рита? Того, що... (Довго мовчить.) Не знаю...

Сніжинка. Ех, Білий Медведю, не Рити вам треба! Рита — для самця, а не для творця. Творець переріс самця. Ось в чому суть людини. Так-так! Людина має красу, а звір її не знає. От і все. Ви мусите звіра в собі вбити. Тоді ви дасте красу, яка в вас є. Є, мій Білий Медведю, є!.. Послухайте Сніжинки, яка найбільше чула й чує в вас цю красу. Встаньте зараз, сильний, твердий, напишіть листа Риті, й ходім зо мною. Творець мусить бути жорстоким, не всяку жалість треба допускати до себе. Ходім, Медведю! Я не говорю, щоб ви мене любили, щоб до мене йшли. Я хочу бачити вас вільним і гарним. Чуєте? Хочете, ми ніколи не будемо бачитись. Я не для себе. Хоча... хоча, Медведю, я думаю, що якби ви пішли до мене, я б дала вам все те, що вам треба, те нове, що ви хочете й не знаєте. Медведю, дорогий, Білий. (Стає на коліна перед ним.) Послухайтесь Сніжинки. Вона вам хоче тільки краси, тільки краси. Медведю, ходім? Га?

К орній. Сніжинко, Сніжинко, не треба, не зараз... Не треба.

Сніжинка (рішуче). Скажіть, ви любите Риту? Лю_: -бите? *

К о р н і й. Я не знаю. Сніжинко, не знаю...

Сніжинка. Ну, скажіть, ви, очевидно, чуєте таку зв’язь з нею, що не можете порвати? Так? _

К орній. Не знаю ж, Сніжинко! Я чую тільки, що... що... порвалось щось. А що? Не знаю... Може, вона знає?

Сніжинка. А вона це чує? Чує?

К о р н і й. І вона чує... А може, й не чує... Може, й я нічого не чую... Не знаю, Сніжинко. Не треба, не зараз... Потім. Все потім... Там ще Лесик.

С н і ж и н к а. Лесика вже немає. Зв’язь порвано.

Корній. Не знаю... Може, й порвано. Може, це й єсть...

Сніжинка (благаючи). Бідний Медведю, ходім зо мною! Ходім, Медведю... Ходім зараз, я боюсь за вас... Я боюсь. Пантера дужа... Вона не пустить вас...

Корній. Ні, я не боюсь... нікого, а тільки... себе. От іменно себе.

Сніжинка. Медведю, Білий, прекрасний...

Розчиняються двері в коридор, і хутко входить Рита. Забачивши Сніжинку, яка раптово підвелася, зупиняється і якийсь мент не може нічого сказати. Нарешті важко, трудно дихаючи, тихо і хрипло

говорить:

— Я так і знала... (Помалу йде до них. До Корнія.) Так, значить, для цього виманили з дому?

Кор ній (спокійно, тихо). Я нічого, Рито, не знаю...

Рита (до Сніжинки. Ледве чутно). Що вам треба тут?

Сніжинка (гордо). Я прийшла не до вас!

Рита. Ви знаєте, що там? (Показує на свою хату.)

Сніжинка. Знаю. Там лежить мертвим те, що в’язало вас обох.

Рита. А-а... А ви прийшли нову зв’язь зробити?

Сніжинка. Я прийшла од всяких зв’язів увільнити Білого Медведя!

Рита. Та-ак? (Чудно посміхаючись.) Але Білий Мед-відь зв’язаний з Чорною Пантерою, ви це знаєте?

К орній. А, лишіть це... Іди, Рито, до себе...

Рита. Я в себе. Може, комусь іншому треба йти до себе.

Сніжинка. Я піду зараз, не бійтеся. Білий Медведю, ви хотіли трохи прогулятися? Ходім разом.

Рита. Білий Медвідь, добродійко, нікуди не піде!

К о р н і й. А, Рито, ну навіщо так? Схочу й піду... У мене голова болить, я трохи пройдуся.

Рита (сильно). Ні, ти не підеш! Чуєш?

К орній. Я піду, і вже... От і єсть... (Хоче йти одягатись.)

Рита (якийсь мент мовчить, раптом кидається до нього, хапає за руку і благаючим голосом говорить). Нію, останься... Завтра підеш, куди схочеш... Куди схочеш і з ким схочеш... Сьогодні зостанься,.прошу... Нію!

Корній. Я на півгодини... У мене голова болить.

Рита. Завтра... Сьогодні зостанься... Останній вечір. Я розумію все... Чуєш? Зроби те, що останній раз прохаю...

Корній (вагається). Я на десять хвилин...

Рита. Завтра, завтра.

Сніжинка. Ви йдете, Медведю?

Корній. Ні, Сніжинко, я, мабуть, зостанусь.

Рита (люто до неї). Добродійко!..

Сніжинка (виходячи). До завтра, Медведю.

Рита (спалахуючи). Так от чого вони виманили мене! А-а!

Корній. Ах, Рито, ти знов! Я стомився, мені голова болить... Я не можу цих криків... Пусти мене трохи пройтись, я сам піду... Я не можу... Я мушу вийти.

Рита. Ні, ти не підеш... Ти не підеш... Чуєш? (Бачачи, що Корній хоче йти до пальта, вона знов хапає його за руку.) Ні! Не ходи...

Корній (рішуче). Пусти! Я не можу так... Це насильство...

Рита. Ну, я прошу тебе, благаю!