Читаем Untitled.FR11 полностью

Гликерія Хвед. Аяжі повірила. Хай Бог милує, літать на цих еропланах. Нехай уже поїздом їде... (В сінях гомін.) Ану ж стійте. Чи не вона ж ото? Ой, матінки! (Кидається до дверей у сіни й зникає.)

Сліпченко. А справді, ніби Софіїн голос. Е, прилетіла таки! (Швидко йде за Гликерією Хведоровною.)

Христ я. (Поглянувши пильно на Панаса, біжить за ними.) Вона, Софієчка, Софієчка! (Вибігає.)

Панас. (Сам швидко йде до дзеркала, дивиться, чепуриться. Потім береться за струганок, але, роздумавши, одклада набік і одкочує рукава. Видно, хвилюється, ніяково про себе посміхається, не знає, я/сг/ лозі/ прибрати. Гомін у сінях стоїть хвилини три. Панас уже нетерпляче погляда на двері.)

\

\ Входять всі й С о ф і я, їй років 27. Гарна, волосся темно-русяве. Одяг-нена елегантно в сірий зимовий костюм, гаптований хутром. На голові сіра, під кольор костюма, хутряна, не смушева шапка. Іде, обнявши Гликерію Хведоровну. Манера балакать весела, рішуча, трошки неуважна. Тепер схвильована, в радісному підняттю:

— І все так само, так само, як було. Навіть є Панас Антонович! Доброго здоров’ячка! Як ся маєте? (Здоровкається з Панасом.) Господи, такий самий, анітрошки не змінився. Тільки... Що це тут за дошки? Майстерня?

Сліпченко. А то наш Панас покинув вірші писать та виробляє шафи тепер. Заробітніще, ніж вірші.

Софія. Та-ак? Невже?

Панас. (З посмішкою.) Пристосування до сучасного моменту, тільки всього, Софіє Микитівно. Ви не лякайтесь.

Софія. (Сухо.) Я й не лякаюсь. Господи, все таке саме, навіть фотографії в черепашкових рямцях. Ні, я мушу їх поцілувать, вони надзвичайно милі. (Цілує рямці.)

Гликерія Хвед. Та ти б, дитинко, хоч шапочку скинула, роздяглася. І їстоньки ж хочеш? Господи, такий же світ проїхала.

Софія. (Скидаючи капелюха, жакет.) Та ще як, мамуню! У вагоні четвертого класу, двоє суток не виходячи з вагона. Один салдат спав на плечі, другий на колінах, третій впірався ногами об мою голову, четвертий дихав у шию.

X р и с т я. (Роздягає капелюх і жакет.)

Гликерія Хвед. Ой, матінки!

Софія. А почуваю себе як свіженький огірочок.

Арсен. Та я ж її через вікно з вагона вийняв!

Сліпченко. А що ж! По-козацьки!

Гликерія Хвед. Отто, Господи!

Софія. Ого, ми молодці! Але що найкраще, що найкраще, так це те, що нарешті дома. Дома, дома, на рідній землі, на Україні, татусю, на нашій любій і своїй тепер землі. І яке щастя говорить по-своєму, наче плаваєш. (Лукаво.) Ну, тату, тепер ви вже, розказував мені Арсен, не матимете нас, дітей, що ми «дурну хохлаччину» заводимо? Га?

Сліпченко. Буває, дочко, що й старі розуму навчаються. Вік живи, вік учись. А дурнем помреш.

Христя. О, тато тепер таким українцем став, що й нас за пояс заткне.

Софія. Браво!

Гликерія Хвед. Ну, а як же Микола Петрович там, доню? Чого ж він з тобою не приїхав?

Софія. (Весело.) А навіщо він тут здався, кацап?

Сліпченко. Іменно, так! Оце, видно, справжня українка!

Гликерія Хв е д. Ну, де ж таки. Хоч і бідний, і кацап собі, а таки ж твій чоловік рідний.,

Софія. Еге, мамуню, уже годі. Уже я не «гаспажа Падпругіна», а просто собі Софія Сліпченко.

Гликерія Хвед. О! Як же це так?

Софія. Розвелась. Подала заяву в «СовЪт рабочих депутатов», приклала марку за сімдесят копійок, і кінець. Він мені не чоловік, а я йому не жінка. От як тепер, мамцю. (Всі вражені.)

Гликерія Хвед. Оце Господи! Та чого ж так, дитино? Що ж, ви погано жили між собою? Обижав тебе? Чи як?

Софія. Е, мамо, довго говорить, а мало слухать. Колись розкажу. А тепер я б все ж таки вмилася.

Гликерія Хвед. Та зараз, зараз. Ото справді! Та ходім, ходім! Христю, ти б помогла!

Софія. Тільки от що. Тут до мене зараз має прийти один чоловік. Я йому з вокзалу телефонувала. Дуже важна справа. Доручення з Петрограда. Так де мені його прийняти?

Сліпченко. У нас, дочко, оця хата за все. Ти ж сама знаєш. Пролетарії...

Софія. І чудесно... (Дзвінок.) О, це ніби якраз хтось дзвонить? Арсене, ану, подивись. Як до мене, то веди

сюди. А вас усіх я вже попрохаю... (З посмішкою показує рукою на двері.)

Арсен. (Швидко виходить.)

Гликерія Хвед. Та, може б, умилася все ж таки?

Софія. Ні, як він, то вже потім. Це хвилин п’ять, не більше. Одчеплюсь та й буду вже вільна.

Арсен. (Входячи.) До тебе, Софіє.

Софія. Ага... То проси, будь ласка.

Всі виходять наліво. Арсен направо.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Саломея
Саломея

«Море житейское» — это в представлении художника окружающая его действительность, в которой собираются, как бесчисленные ручейки и потоки, берущие свое начало в разных социальных слоях общества, — человеческие судьбы.«Саломея» — знаменитый бестселлер, вершина творчества А. Ф. Вельтмана, талантливого и самобытного писателя, современника и друга А. С. Пушкина.В центре повествования судьба красавицы Саломеи, которая, узнав, что родители прочат ей в женихи богатого старика, решает сама найти себе мужа.Однако герой ее романа видит в ней лишь эгоистичную красавицу, разрушающую чужие судьбы ради своей прихоти. Промотав все деньги, полученные от героини, он бросает ее, пускаясь в авантюрные приключения в поисках богатства. Но, несмотря на полную интриг жизнь, герой никак не может забыть покинутую им женщину. Он постоянно думает о ней, преследует ее, напоминает о себе…Любовь наказывает обоих ненавистью друг к другу. Однако любовь же спасает героев, помогает преодолеть все невзгоды, найти себя, обрести покой и счастье.

Александр Фомич Вельтман , Амелия Энн Блэнфорд Эдвардс , Анна Витальевна Малышева , Оскар Уайлд

Детективы / Драматургия / Драматургия / Исторические любовные романы / Проза / Русская классическая проза / Мистика / Романы
Ревизор
Ревизор

Нелегкое это дело — будучи эльфом возглавлять комиссию по правам человека. А если еще и функции генерального ревизора на себя возьмешь — пиши пропало. Обязательно во что-нибудь вляпаешься, тем более с такой родней. С папиной стороны конкретно убить хотят, с маминой стороны то под статью подводят, то табунами невест подгонять начинают. А тут еще в приятели рыболов-любитель с косой набивается. Только одно в такой ситуации может спасти темного императора — бегство. Тем более что повод подходящий есть: миру грозит страшная опасность! Кто еще его может спасти? Конечно, только он — тринадцатый наследник Ирван Первый и его команда!

Алекс Бломквист , Виктор Олегович Баженов , Николай Васильевич Гоголь , Олег Александрович Шелонин

Фантастика / Драматургия / Драматургия / Языкознание, иностранные языки / Проза / Юмористическая фантастика