Корній (
V Ганна Семенівна. Нію... Тут хоче тебе бачити Сніжинка... Може б, ти з нею трошки пройшовся по вулиці... голова б посвіжішала. Ти ж не спав, не їв. Не можна ж так...
Корній. Ні, мамо, я нікуди не піду. Я Сніжинку... Ну, що ж, я нічого не маю проти Сніжинки. Нічого...
Ганна Семенівна. Так я скажу їй... (
Входить Сніжинка і говорить Ганні Семенівні:
— Я трохи не замерзла. Добрий вечір, Білий Медведю!
Корній. Добрий вечір... Ви були на веранді?
Сніжинка. Вечір такий гарний, я собі гуляла там...
Корній
Сніжинка. Я прямо й прийшла.
Корній. Ну, все одно... Тільки... негарно.
Сніжинка робить знак Ганні Семенівні, щоб та вийшла.
Ганна Семенівна виходить.
Сніжинка. Що з вами, Білий Медведю?
Корній
Сніжинка. Сядьте й ви... Тут... на канапу...
Корній мовчки і важко сідає. Здалека чується гра на скрипці.
Корній
Сніжинка. Це той італьянець... Він тільки вночі може грати...
Корній. Так, вночі. Вночі — тихо...
Сніжинка. Дуже тяжко, Медведю?
Корній. Я стомлений... і порожній...
Сніжинка. Порожній?
Корній. Порожній, як... труп. Так мені здається.
Сніжинка. Нічого, знову будете повним... Все буде добре, Медведю... В кожному поганому єсть часточка доброго... Ви зате можете бути тепер вільним... Як хочете, розуміється...
Корній. Не знаю... Нічого, Сніжинко, не знаю...
Сніжинка. Будете! В вас є сила, велика сила, вона своє візьме. Це тільки тепер... Ви стомлені, прибиті, вражені.. Потім сила проб’ється вгору... І навіть добре, що так сталось!.. Така моя думка, Медведю.
Корній. Не треба, Сніжинко, не треба... Я нічого не знаю. І не треба... Потім. Все потім...
Сніжинка. А я думаю, що не потім, а зараз... тепер же! Ви — не хлопчик і мусите у всяких обставинах давати собі відчит... Що за легкодухість? Люди в більших нещастях не падають духом, а вам, може, й не нещастя це, а щастя.
Корній. Не говоріть так, Сніжинко... Не треба... Негарно.
Сніжинка. Через що?
Корній. Я не знаю... Негарно, і все... Так мені здається... І не в тому річ... Зовсім не в тому. Ну, помер Лесик... Ну, й помер. І вже. І горе, і жалко. Ну, і вже. Кінець, не оживе. Друге... А, друге єсть, друге.
Сніжинка. Що ж друге? Рита?
Корній мовчить.
Сніжинка. Рита, Медведю?
Корній. Не будемо говорити, не будемо. Не треба. Щоб говорити, треба знати... Треба все знати, Сніжинко. А що ми знаємо? Що я знаю? А, от то і єсть... Я знаю, що так не можна, а як?
Сніжинка. Що «так»?
Корній. Так, як було... А як інакше? Хто скаже? Я? Чи Рита? О, Рита... Вона інакше не скаже. О, вона не скаже... Ні-ні, вона не може сказати інакше... Ви думаєте, вона мені простить Лесика?
Сніжинка. Ви розійдетесь тепер? к Корній (
Сніжинка. Ви і Рита.
Корній. Як розійдемось?
Сніжинка. Ну, «як»? Як звичайно розходяться.
К о р н і й. Не знаю... Я цього, власне, й не знаю... Я тепер нічого не знаю... Ох, як стомився ж я! І все-таки нічого не знаю. Усе-таки. Ну, все одно. Все одно, Сніжинко... Чуєте, як грає? А тихо як... Бідна Рита! Ох, яка вона бідна! Ну, все одно... Щось буде. Побачимо...
Сніжинка. Ви з нею говорили?
Корній. Ні, ми нічого не говорили... Ми тільки чуємо. Розумієте, Сніжинко, як можна не говорити, а всі думки чути? Розумієте? От і ми чуємо! І я чую, і вона чує... Ну що ж. Побачимо... а що побачимо? Хто скаже? Ну, як треба, Сніжинко? Як?
Сніжинка. За Риту я нічого не можу сказати. Я її не розумію... А вам скажу: ви хочете бути артистом? То мусите бути вільним. Артист не повинен мати сім’ї. Він — жрець. От і все!
Корній
Сніжинка. Ні, так!
Корній. Ні, він буде... не цілий... Не цілий... Так я чую. От чую, і вже...
Сніжинка. А так цілий, коли дає себе сім’ї і має те, що хоч і ви зараз? Так цілий?
Корній. Ні, і так не цілий...
Сніжинка. А як же?