Unknown

І нарешті, четверте питання: що робити? На наш погляд, слід звернутися до ісламу, до божественного одкровення. Це настанова як мусульманам, так і немусульманам. Ісламські маси для цього не повинні чогось чекати. Повернутись до ісламу, згадати про Коран та поновити ісламське мислення в суспільстві, у галузі права вдатись до ісламських джерел (Корану і Суни) – саме це дозволить нам усвідомити значення прав людини, визначити ці права і скерувати нас у боротьбі за їх захист.

Аби забезпечити права людини, слід раз і назавжди перестати давати поради та читати лекції, бо це марно. В Корані говориться:

“Міцно тримайтеся того, що Ми дарували вам!”[2:63]

Бог Усемогутній дарував людям ці права і вони мають міцно берегти їх. Ісламські нації повинні не підкорятись несправедливим вимогам і впливу великих держав, а покладатись на ісламську ідеологію.

Це не слова ідеаліста на тему ісламських питань та ісламських ідеалів сказані в теологічній семінарії. Це слова революції, що пройшли випробування досвідом і дійсністю.

Наша революція дала досвід, який можуть вивчати всі нації. Я не стверджую, що ми вирішили всі свої проблеми, бо це не так. Безумовно, надто багато проблем нам створили за проведення Революції та її ісламський характер. Але проблему панування ми вже подолали. Сьогодні іранський народ та Ісламська Республіка можуть заявити, що позбулись усіх панувань і влад над собою та можуть вирішувати самі за себе.

Авжеж, коли нація прагне покінчити зі всіма формами залежности, їй доведеться пройти довгий шлях. Залежність, якщо не супроводжується пануванням, погрозами й несправедливими вимогами, є чимось звичним і терпимим. Це ж очевидно, що наша революція та Ісламська Республіка успадкували нездорове суспільство, виснажену економіку та звироднілу культуру.

Що Революція отримала од правителів минулих століть, а найбільше останніх п’ятдесяти або шістдесяти років, так це Іран, який оточений зусібіч. Ніхто не чекав, що Революція, маючи такий непутящий спадок, зможе за короткий час дійти до висот культурних, етичних та економічних досягнень і до наукового та промислового поступу.

Ми про це не заявляли, та ми сподіваємося, звісно, на чудове майбутнє. Вважаємо, що нація може досягти високого рівня матеріального успіху тільки будучи самостійною, покладаючись на власні сили і використовуючи своїх людей та свої матеріальні ресурси. Але що ми без сумнівну стверджуємо зараз, так це те, що Ісламська Республіка не знає жодного політичного утиску чи владарювання з боку якоїсь наддержави, взагалі.

Політичні утиски не призводять її до зміни шляху розвитку чи перегляду своїх рішень; вона не сходить зі свого шляху і не збавляє ходу на догоду тої чи іншої наддержави. Отже, ми звільнили себе та свій народ від панування великих держав.

Це такий досвід, який, ми переконані, підкреслює значення найперших і найдорожчих прав людини в ісламі: права жити, права бути вільним, права на справедливість, права на добробут, тощо.

Ці та інші засадничі права можуть бути забезпечені в ісламському суспільстві. Їх походження можна простежити в ісламських джерелах; іслам врахував їх у своїх настановах мусульманам і звернув на них увагу людини задовго до того, як західні мислителі почали задумуватись про ці права та цінності. Конче потрібно повернутись до ісламу.

Мусульманські мислителі несуть обов’язок ретельно дослідити і вивчити тему прав людини або, краще, загальну побудову ісламської правової системи. Це також і мета нашої конференції, яка, сподіваюсь, стане новим кроком у цьому напрямі, а ця робота, дасть Бог, буде продовжена.

Народи світу можуть перейняти величний погляд ісламу щодо поліпшення захисту цих прав. Ісламські держави неодмінно повинні допомогти своїм народам забезпечити їхні права, але тільки без огляду на великі потуги. Нині, на жаль, цього не відбувається. Влади більшости ісламських держав залежать од великих потуг. Більшість із них зазнають панування Заходу і впливу США. Через це їхні дії та рішення не відповідають ані ісламським принципам, ані запитам мусульманських народів.

Промовистий приклад цього – конференція, котра щойно пройшла в Кувейті. Ви бачили, які питання розглядались і які резолюції були прийняті на цій конференції замість обговорення основних питань мусульман. Це ніяк не сумісно з ісламським підходом до справи.

Замість того, щоби просто не підтримати Ірак у питанні агресії проти мусульманської країни та ведення війни проти Ісламської революції, варто було засудити його і випровадити з конференції. Учасники конференції мали б викрити роль імперіалістичних сил у розпалюванні полум’я цієї нав’язаної війни, натомість оголосили порожню та невиразну вимогу миру і навіть були задоволені тим, що Ірак позитивно відгукнувся на заклик до миру.

Водночас вони не заглиблювалися в суть проблеми, не взяли до уваги, що бажання нації боронити свої права вартує похвали і не усвідомили, що згода влади відступати на шляху революції перед перешкодами, які чинять імперіалістичні сили вартує осуду.