Unknown

Ми бачимо, що творці ООН, провідні автори Загальної декларації прав людини та ті, хто навіть сьогодні безсоромно вважають себе поборниками цієї декларації, самі є справжніми призвідниками згаданих нещасть. Без них не було би причини, чому Африка, земля достатку і благодаті, Латинська Америка з її природними багатствами, величезна Індія та багато інших третьосвітних країн повинні відставати і не бути розвиненими незважаючи на достатні людські та природні ресурси.

Сьогодні в світі переважає система політичного панування капіталу та сили і звісно що цю систему контролюють і управляють нею ті самі люди – батьки Декларації прав людини. Метафорично кажучи, їхнє колесо капіталу, сили і техніки чавить народи світу, а ті безпорадно відбиваються. Що ООН, найславетніший витвір в ім’я прав людини, вже зробила для народів світу і що робить зараз?

Яку активну роль могла б відіграти ООН у вирішенні головних проблем народів та позбавленні їх бід, що випали на їхню долю? В якому випадку ООН виступала як визволитель пригнобленого від гнобителя? Коли ООН могла вмовити свавільних наддержав не висувати несправедливих вимог? У цьому розумінні ООН ще й відстає од більшости держав.

Нині, попри всі ці твердження, є режим апартеїду в ПАР і часті прояви расизму та расової зверхности в самих розвинених країнах. Тож очевидно, що ООН, дарма що це найвідоміший плід зусиль заради прав людини, нічого не зробила проти цього. Вона підходила до міжнаціональних проблем як порадник або священник. Рада Безпеки – один із основних органів ООН, який є головним в ухваленні рішень; великі потуги мають у ній право вето.

Тобто, на будь-яке рішення, що розглядається в ООН та в Раді Безпеки проти реальних суб’єктів, які шкодять націям, ті самі суб’єкти, великі держави, можуть накласти вето. ООН та її органи, установи і організації, чи то культурні, чи то економічні або технічні, – всі вони залежать од великих держав. Усім відомо як США тиснуть на культурні організації, такі як ЮНЕСКО. Ви бачили як США тиснули на ЮНЕСКО протягом цих останніх двох років коли там працював мусульманин, який вирішив обстояти самостійність для себе і для організації.

Так от, зрозуміло, що ООН як найважливіший здобуток старань в ім’я прав людини показала свою марність і недієвість; вона була створена на втіху націям без жодної практичної вигоди. Через втручання з боку великих держав, коли це трапляється, вона діє як їхній підлеглий. Звісно, ми не відкидаємо ООН, бо віримо, що Організація мусить існувати і її слід реформувати. Ми самі є її членом.

Проте, я маю на увазі, що після всіх отих зусиль, галасу та надій щодо цієї організації, вона залишилася неналежною і неефективною для дотримання прав людини в сучасному світі. Тому відповідь на перше питання очевидна. Можемо стверджувати, що намагання забезпечити права людини, а також гасла в ім’я їх упродовж останніх кількох століть, а найбільше останніх десятиліть, не дали жодних плодів; усе це не забезпечило права людини.

Друге питання: направду, а чи були ці намагання бодай трохи щирими? Звичайно, це питання радше історичне і мабуть не має суттєвої практичної ваги. Тож я не маю наміру довго це обговорювати. Скажу тільки, що, на наш погляд, ці намагання щирими не були. Так, серед виразників прав людини були філософи, мислителі та соціальні реформатори, однак перевагу в дійсності мали політики.

І навіть зусиллями цих мислителів і реформаторів скористались політики. Як уже зазначалося, впродовж історії мислителі, мудреці, проповідники Бога, містики й прості люди ратували за права людини, та зараз коли ми бачимо як політики і державні діячі ратують за них ще голосніше, то тільки переконуємось у їхньому лукавстві. Озирніться навколо і зверніть увагу, ким є ті, хто наголошують на правах людини. Колишній президент США вдавав із себе поборника прав людини в ході виборчої кампанії і це принесло йому перемогу на виборах.

Спершу деякі його промови та кроки вказували на те, начебто наміри його серйозні, але згодом виявилось, що він покривав бузувірських, розгнузданих і найлютіших правителів та найзатятіших порушників прав людини в нашому регіоні. Він підтримував і шаха, і тих узурпаторів, які захопили Палестину, і решту мерзенних диктатур сьогодення. Та й зараз ті, хто наголошують на правах людини, політичні і державні діячі, які голосно заявляють про свою прихильність цим правам на конференціях та міжнародних форумах, щирости мають не більше, ніж їхні попередники.

Ми не бачимо жодних ознак щирости їхніх зусиль. Метою авторів Декларації прав людини і насамперед США було поширити своє панування та гегемонію в тогочасному світі. Забезпечити права людини, які вони й порушили в ході війни, не було їхнім завданням. Вони – ті самі, хто вбили десятки тисяч людей застосувавши атомну бомбу. Вони ж для участі у війні, яка не мала жодного стосунку до азійських і африканських народів набрали більшість солдат з Індії, Алжиру та інших неєвропейських країн.