Unknown

На цьому й заснована система прав у сучасному світі. В цих культурних та законних рамках великі держави постійно поглиблюють прірву між собою і слабшими націями й дедалі сильніше тиснуть на них. Чим далі і чим швидше крокує технічний прогрес, тим більше загрожені слабші держави та нації і тим більшого тиску вони зазнають. Ніхто зараз не питає великих держав на підставі якого права вони ще сильніше тиснуть на інші держави та нації, сильніше, ніж будь-коли до того, як самі стали технічно і промислово розвиненими. Сьогодні наддержави запускають супутники в космос, які рухаються навколо Землі по своїх орбітах і записують найдрібніші деталі, розвідують секрети інших держав. Чому вони це роблять? Хто їм це дозволив?

Нині власники передових технологій можуть стежити за більшістю засобів зв’язку між людьми на світовому рівні, особливо між політиками і лідерами держав, а також за науковими зв’язками. Чому так? Хто їх просив стежити? Чи хтось виступає проти цього? Відколи США запустили ці супутники і збирають розвідінформацію, відтоді всі мають право так робити.

Хіба прослуховування ліній зв’язку між людьми в світі не є порушенням їхніх прав? Чи ставив хтось це питання США, СРСР, Британії, Франції та Німеччині? Чи визнає хто-небудь слушність такого питання, якщо воно постане? Ні, кожен скаже сам собі: вони сильні, тому можуть так чинити; вони здатні на це, тому повинні користуватися можливістю.

Сьогодні проблема атомної бомби та її застосування є загальносвітовою. Самі великі держави порушують цю проблему тому, що бояться одна одну. Вони ведуть суперечку і кожна прагне ошукати державу-суперницю нав’язавши їй скорочення ядерного арсеналу, тоді як самій озброїтися все більше й більше. Проте, хіба менші держави планували коли-небудь виступити проти виробників атомних бомб заявивши, що поки ці бомби не знешкодять і не ліквідують та поки людство, над яким постійно нависає ядерна небезпека, не поверне собі спокій, вони не бажають з ними мати ніяких зносин: ані торгівлі, ані співробітництва в жодній справі?

Чи планували колись держави третього світу, нації, що не приєднались та інші держави світу вжити якихось важелів проти гонки ядерних озброєнь? Ні. Якщо ви їм це запропонуєте, вони скажуть, що це передова технологія і раз вони, ядерні держави, нею володіють, здатні на це, то повинні виробляти цю зброю.

Інакше кажучи, вони визнають логіку зверхности. І гнобитель, і пригноблені народи однаково погодилися на відсутність рівноваги в сучасному світі. Культура зверхности і панування стала самоочевидною. Коли ми на міжнародних зібраннях засуджуємо Схід і Захід за їхні дії, то чудово розуміємо подив лідерів та представників різних держав.

Їм це видається чимось дивним і необдуманим, але це звична позиція вільної нації. Так мали б чинити, та не чинять, усі держави. Ми дійшли висновку, що всеприсутність культури зверхности сьогодні стала найбільшим злом. Вона виявилась надто згубною для слабких держав, тоді як великих спонукала нехтувати правами людини.

Агресія США проти Ґренади, різня беззахисних мирних жителів Лівану, яку вчинив Ізраїль за підтримки США, жорстокі утиски чорного населення, яке є істинним господарем своєї землі, з боку влади ПАР також за підтримки США і деяких європейських держав – усі ці наруги над правами людини легко сходять з рук.

Та коли десь у світі пригнічена особа, котру обурює таке становище вдається до якихось дій, коли стається вибух або ще щось це засуджується як прояв тероризму. Тоді як агресію США проти Лівії, бомбардування помешкання президента держави і вторгнення на її територію світ не засудив.

Щоразу, коли згадують про тероризм, то зазвичай на думку спадають відчайдушні вчинки молоді, яку гноблять і яка невдоволена життям, із Палестини, Лівану чи якоїсь африканської або латиноамериканської країни і рідше про дії тої чи іншої великої держави, приміром США чи Британії. Це не що інше, як вияв культури зверхности, тієї культури, яка, на жаль, охопила свідомість людей усього світу.

В культурі зверхности слова додатково набувають своєрідних значеннєвих відтінків, що відповідають засадам системи панування. Наприклад, слово «тероризм» тлумачиться так, що агресія США проти Лівії, погрози Нікараґуа чи вторгнення в Ґренаду не підпадають під його визначення. Це вагомий недолік наявного стану речей.

Отже, причина краху намагань звершених в ім’я прав людини – навіть якщо ці намагання були щирими і серйозними – полягає в природі тої основи, на якій ці права людини хотіли закласти й проголосити, що неможливо. Цю основу необхідно знищити до тла, а систему панування засудити. Держави і народи повинні рішуче відкинути негожу та несправедливу покору великим потугам, аби права людини були почуті, дотримані та відновлені.