Unknown

Ми не віримо, що Рузвельт, Черчилль, Сталін і їм подібні мали хоча б найменшу повагу до прав людини в істинному значенні слова та зі щирих намірів створили ООН і написали Загальну декларацію прав людини. Отже, відповідь на друге питання також очевидна: Ні! Ми анітрохи не віримо, що зусилля політиків і найбільш виразних захисників прав людини були щирими.

Третє питання, найважливіше: чому ці намагання зазнали краху? Це саме те, на що слід звернути більше уваги і що я зараз хочу стисло розглянути. Вважаю це найсуттєвішим, бо що б не подавали в ім’я прав людини, все те виконується в рамках дефективної та нечесної системи, яка є системою панування, репресивною і свавільною. Ті, хто створили ООН та написали Загальну декларацію прав людини і ті, хто найбільш завзято й голосно захищає їх сьогодні – на жаль, більшість із них це державні та політичні діячі, котрі вірять у систему панування і схвалюють її. Система панування передбачає, що група людей панує і має панувати над іншою групою людей.

Ця система заснована на культурі зверхности. Сьогодні світ поділяється на дві групи: ті, хто панують і ті, над ким панують. Обидві групи прийняли систему панування, а великі держави до того ж переконані, що вона повинна бути збережена. Навіть ті, до кого ставляться зверхньо, змирилися з такою системою та з її дальшим існуванням.

Це найбільша вада наявної ситуації в світі. Не можуть змиритися з системою панування ті особи та групи, яких не влаштовує соціальний лад у їхніх країнах або соціальний та політичний стан справ у світі і вони повстають проти системи. Революційних груп, які виступають проти наявного глобального становища або революційних держав дуже мало і вони постійно зазнають тиску та переслідувань.

Найбільш показовий приклад – Ісламська Республіка Іран (ІРІ), яка не скорилась нічийому пануванню в жодній формі. Не має значення чи то панування з боку Сходу чи Заходу. Вона, ІРІ, при ухваленні рішень не зважає насамперед ні на сильних, ні на багатих світу цього. Весь світ бачить, який тиск чиниться проти Ісламської Республіки протягом останніх восьми років, відколи вона була встановлена в Ірані.

Проти неї чинився політичний, воєнний та економічний тиск, а також велася світова пропаганда. Причина такого ставлення зрозуміла. Це все через те, що Ісламська Республіка виразно і вільно стоїть проти системи панування. Коли якісь передові держави чинили спротив західному чи американському пануванню, то, здебільшого, вони явно мирилися зі східним панування і схилялись перед ним.

Це проявлялося по-різному, звісно. Деякі держави повністю узалежнилися од Східного блоку та СРСР, тоді як деякі інші подеколи виявляли ознаки непідлеглости. Та якщо є держава і суспільство, котрі ніколи не відступали під жодним тиском, то це ІРІ, яка геть відкинула систему панування.

Де б у світі не чинився тиск, не висувалися свавільні та несправедливі вимоги до певної нації з боку могутньої держави, ми не вагались і відкрито, різко та беззастережно викладали свою позицію. Проте більшість держав світу змирилися з цією системою.

На жаль, влади тих держав, над якими панують не мають моральної мужности й характеру щоби протидіяти та не коритись пануванню великих держав і боротись проти них, хоча на нашу думку це цілком можливо. Ми вважаємо, що якби бідні держави, ті, котрі були залежними і попри свої можливості були змушені виконувати несправедливі вимоги великих держав, бажали, то вони могли би їм протистояти. Для цього не потрібно чуда; для цього достатньо, аби влади покладались на свої народи.

Прикро, та слабкість волі до спротиву і подеколи більшою мірою зрада з боку лідерів певних держав не дозволили їм повстати проти системи панування. На цій системі засновані світова економіка, культура, міжнародні відносини та міжнародне право. Годі й казати, що питання прав людини було представлене і надалі розглядалося саме в рамках цієї системи та її задуму.

Так виходить, що ті ж самі особи, котрі в ім’я прав людини прагнуть забезпечити свободи, можливості та умови для добробуту своїм громадянам у європейських країнах, скидають бомби і вбивають людей тисячами в інших країнах. Про що це говорить? А говорить це про те, що в культурі зверхности, яка прийнята в світі, люди поділяються на дві категорії: ті, чиї права повинні бути захищені і ті, хто зовсім не мають прав, кого можна вбивати, знищувати, підкоряти, поневолювати й забирати у них майно. Ця система поширена в усьому світі і поняття прав людини це теж дитя такої культури.