Unknown

Міндсенті та його опікуни за кордоном розраховували, очевидно, на коротку пам’ять угорського народу, на те, що він забув, скільки лиха, крові і сліз коштувало йому панування Габсбургів та їх вірних ватіканських палади­нів. Проте є речі, яких не забувають, хоча на них і ліг пил віків.

Разом з першими Габсбургами прийшли в Угорщину й перші єзуїти. І одні, і другі вогнем та мечем утверджу-

вали своє панування, а коли угорцям увірвався терпець і вони на знак протесту відмовились від католицизму, ні­мецько-римські зайди оголосили смертний вирок усім про­тестантам. Але народ не зігнувся під кривавим терором: очолюваний Стефаном Бочкаєм, він чинив збройний опір цісарсько-попівській орді.

Леопольд І Габсбург перевершує в звірствах своїх по­передників. У 1671 році Європа стає свідком страшної масової розправи над непокірливими угорцями. Але да­ремно лютував Леопольд, даремно римські кардинали віддавали вогневі й катівській сокирі мадярських патріо­тів: через кілька років спалахує народне повстання Те- келі.

Однак перші успіхи повстанців не змінили нерівності сил; Габсбург перемагає і, заохочений католицьким клі- ром, влаштовує страхітливу різню волелюбних жителів міста Еперієс. Потім ще раз піднімаються на бій за волю «куруци» Франца Ракоці. Налякані Габсбурги та їх при­бічники в сутанах ідуть на поступки, але це тільки під­ступний маневр. Трохи згодом вони знову затягнуть пет­лю на шиї народу.

В 1848—49 роках мадяри ще раз повстають проти Габсбургів. Крім купки запроданців-магнатів, весь народ узявся за зброю. Раптом у серці Угорщини розляглася соковита лайка на адресу повсталого народу: то архі­єпископ естергомський Хам Янош кидав прокльони на голови своїх співвітчизників за те, що вони наважилися скинути габсбурзько-німецьке ярмо...

Уряд Кошута * притягнув зрадника до відповідально­сті, і невідомо, що було б з Хамом у митрі, якби не пере­мога Габсбургів, що знову вселили свого агента в Естер­гомський палац.

Як бачимо, кардинал Йожеф Міндсенті мав гідних попередників. Та 1949 рік — не 1671-й і не 1848-й. Габ­сбурги доживають свого віку на чужих хлібах, і їм не під силу було врятувати свого естергомського служаку. Не врятували його і заокеанські опікуни. В країні народної демократії зрада батьківщини перестала бути прибутко­вим почесним заняттям, і жодна, навіть кардинальська, мантія не захищає більше зрадника від кари!

Вирок оголошено. Зрадника в кардинальській мантії спіткала заслужена кара.

ПЛЮЮ НА ПАПУ