Бесіди Пія XII і Тейлора тривають далеко за північ. Багато часу обидва приділяють становищу, яке створилося в країнах, що відіграють досить важливу роль у войовничих планах Вашінгтона і Лондона. Найпаче непокоять найсвятішого настрої в Італії, що оточує Латеран. Давні засоби впливу на маси віруючих явно застаріли, перед лицем фактів вони втратили ефективність. Старечий скорботний голос відставного інквізитора з епохи лібералізму давно вже, ще за часів Гітлера і Муссоліні, поступився місцем гучному баритонові войовничого володаря, що гримить у численних репродукторах, а символ покори і смиренства — містичний баранчик — давним-давно перетворився на зовсім не містичного вовка. Але навальний розвиток подій вимагав нових рішень, нових метаморфоз. Виявилось необхідним ламання проповідуваних сторіччями божественних істин.
Відомо, що відпущення гріхів було одним з основних занять християнського, особливо ж католицького духівництва, до того ж, заняттям надзвичайно прибутковим,— досить пригадати величезні суми, які стягала свого часу римська курія за відпущення гріхів минулих і майбутніх. Але перед лицем небезпеки, що насувалася всерйоз, Ватікан вирішив зробити переворот у світі понять, які існували досі, і ось пастир пастирів найофіціальнішим чином оголошує всіх прихильників народної демократії поза божим і церковним законом, оголошує їх істотами безапеляційно приреченими на скинення в тьму кромішню, бо гріх їхній не підлягає відпущенню. Ця знаменна для історії католицької церкви подія відбулася, коли Пію XII минуло 72 роки. Відповідаючи на поздоровлення священної колегії, він сказав:
«Будьте пильні! В коротких перервах між битвами (!) непослабна пильність потрібна більше, ніж будь-коли. Небезпечно в такий момент заспокоюватись на лаврах (папа має на увазі результати італійських виборів.— Я.