Unknown

В 1943 році, в році переможного маршу радянських військ на Захід, стривожений папа намагається що б то не стало врятувати «тисячолітню імперію» Гітлера. До Рима прибуває поквапно викликаний з Нью-Йорка кардинал Спеллмап. Його щоденні розмови з Пієм XII тривають мало не до півночі; а ранками кардинал по­спішає до іспанського й німецького послів. Нарешті З березня Спеллмана приймає сам Ріббентроп. Гітлер погоджується на мир, але з однією умовою,— що союз­ники не відкриють другого фронту.

Пропозиція Гітлера якнайкраще відповідає планам Пія XII; назустріч фюрерові ладен піти й Черчілль, одйак Рузвельт каже: «Ні!»

Глибоко стурбований подальшою долею фашизму і... своєю власного, папа звертається до побїдоносних країн з патетичним закликом:

«Майбутній мир повинен бути рівно почесним для обох сторін».

В тому ж зверненні він твердить, що умови безза­стережної капітуляції «ховають у собі величезну не­безпеку», і смиренно повчає жителів Лондона, які, на його думку, «в ім’я християнського милосердя повинні простити нерозумного розбійника».

Але минуло чимало часу, поки папський заклик міг знайти слухачів. Головного розбійника так і не вдалося врятувати, зате завдяки вчасній допомозі вдалося вря­тувати його ватіканських адвокатів. Розтрощену впень фашистську колісницю заступила новенька, американ­ська. Бігти за нею виявилось надзвичайно легко і на диво вигідно.

Земний отець людський міг зітхнути вільніше. При­вид 1870 року *, коли бомбардований італійською арти­лерією Ватікан змушений був підняти білий прапор; привид, який мучив його, поки що розвіявся; розквар­тирована в Римі рать містера Моргана і К° оберігала духовний спокій його святості і прибічної його отари. Благу звістку принесла вже перша дипломатична пошта, що прийшла після капітуляції опіковуваних Ватіканом розбійників: Вашінгтон і Уолл-стріт зверталися з ціл­ковитим визнанням заслуг найсвятішого престолу в ми­нулому і з глибокою вірою в неоцінимість його заслуг на майбутнє. Під старовинним склепінням Петрового собору радісним благовістом прозвучало «Те деум ляу- дамус».

Чого не міг колись домогтися кардинал Еудженіо Пачеллі, того домігся папа Пій XII: до Ватікану при­був постійний представник президента при найсвятішо- му престолі. Те, що цим представником виявився саме містер Майрон Тейлор, свідчило про надзвичайно ви­соку температуру дружби, що виникла між обома парт­нерами.

Містер Майрон Тейлор привіз з собою листа прези­дента до найсвятішого. Ось витяги з цього зворушли­вого документа: