Unknown

– Так, знаю, – він повернувся до товариша. – Не проста в тебе подружка, якщо володіє таким знанням.

– Десяте видіння, – задумливо повторив Ден. – Що це?

– У стародавній книзі видінь зібрано тринадцять пророцтв Озахара, – розповів демон. – Є легенда, яка свідчить про те, що коли виповниться останнє з них, нам всім гаплик. Подробиці відсутні, але пророцтва інтенсивно збуваються і це насторожує.

– А десята легенда дуже цікава, - вклинився вампір.

– Так, my friend… цікава.

– Що там? – запитав Ден.

Калдер промовив урочисто:

– Проллється дощ із іскор схрещених клинків.

Одна лиш жертва буде поміж двох вогнів.

Смерть за смертю і за смертю смерть.

Кров воїнів заллє по вінця земну твердь.

У полум’ї все буде, що горить...

– І лиш Бехор це може зупинить, – закінчив вірш демон.

– Нічого собі пророцтво, – здивувався Ден. – Чому я не чув про це раніше?

– Важливо інше, - задумливо сказав вампір.

– Ні, – заперечив Алексі. – Ні-ні-ні. Ні! Нісенітниця! Я тут до чого? Це може бути натяк чи здогадка, а не ствердження. Слухай, ну звідки їй знати?

– Але ж, якщо подумати, то все сходиться, – не поступався Калдер.

– Ми не можемо знати напевно.

– Знати що? – вступив у суперечку Ден.

– Що не тільки янголи замовили мою тушку, – відповів біс.

– Справи зовсім не ладяться, – підсумував Даніель. – І що таке «Бехор»?

– Не що, а хто, – виправив його вампір. – Бехор це найперший нефілім. Син янгола і демона. Суміш крові. Перший з небагатьох собі подібних.

– І як він зможе нам допомогти?

– Це в нього треба запитувати, – сказав Калдер. – Сили первістка повні таємниць. Лише він знає, на що здатний. Одне знаю точно – нефіліми не скуті правилами і можуть вбивати як янголів, так і демонів.

– Так ходімо до нього, чого ми чекаємо?

– Це не так просто, – заперечив Алексі. – Бехор – самітник. Ніхто не бачив його тисячоліттями. Я взагалі все більше схиляюся до думки, що він – міф, – демон повернувся до друга. – Нам необхідно поговорити з твоєю подружкою. Я хочу знати, з чого вона взяла, що це десяте видіння і взагалі звідки про них знає. Але спочатку заглянемо у Меридіан.

– Мені теж потрібно у Лімб. Ти ж розумієш, демон, що на нас чекає немало роботи, якщо це дійсно десяте видіння, – сказав Калдер. – Підкинете? Ви наробили чимало галасу у підземці сьогодні. Напевне, там зараз підсилена охорона. Самому мені ліньки ломитися. Не хочу бруднити руки.

– Чому б і ні, комарику, – відповів Алексіос.

#

Ніколи ще у «Ельфен Ель» не було так мало гостей. Через цю метушню з аукціоном всі найманці розосереджені по місту.

Сіцилія дивувалась, що при такому ажіотажі цей демон Алексіос і досі живий. І щиро шкодувала, що Денні виявився втягнутим у все це. Десь глибоко в душі причаїлася надія, що серветку, яка вона дала йому на прощання, допоможе. Якщо він правильно зрозуміє послання. Клінгонська. Вона посміхнулася, уявивши його здивування.

Зміна закінчувалася. Нарешті.

Сіцци вийшла з приміщення ресторану і попрямувала до Контрактової площі в сторону трамваїв.

Осіннє повітря було приємно свіжим.

Вона йшла повільно. Поспішати не було куди. Порожня квартира зачекає.

З-за повороту на сусідню вулицю, під самі ноги, вискочив пес. Від неочікуваності Сіцилія здригнулася і зупинилася. Великий, доглянутий кане корсо сів, перекривши їй шлях. Вона ніби остовпіла. Щось у очах собаки заважало їй зрушити з місця. Він не гарчав, не збирався атакувати, просто сидів і дивився дівчині прямо у вічі. Чорна, гладка шерсть і ошийник у вигляді ланцюга з двома кільцями-замками викликали у Сіцилії страх.

– Привіт, Сициліє, - з-за того ж повороту з’явився високий, широкоплечий чоловік у довгому чорному пальто. – Нам з тобою потрібно дещо обговорити.

#

На платформі закинутої станції метро «Львівська брама» чергували четверо поліцейських та два працівники київського метрополітену. Семен Сергійович з п’ятьма колегами залишився охороняти місце злочину на ніч, щоб тут не лазили всі ці діггери та різні любителі гострих відчуттів. Де вони тільки шпарини знаходять? «Брама» не має виходу на поверхню, тому треба бігти або від «Золотих Воріт» або від «Лук’янівської». Відчайдушні дурні.

– Що там, Сергійович, тихо?

Сергійович стояв скраю платформи і дивився по сторонам.

– Все спокійно. Зараз проїде потяг, – відповів він і відійшов від краю.

За кілька секунд так і сталося. Повз пронеслися вагони.

– Ха! Я ж казав, – вигукнув Сергійович і раптом замовк, прислухаючись. – Що це там за звук?

#

Туфлі Алексіоса ритмічно вистукували каблуками по бетонним шпалам столичної підземки. Він не поспішаючи підійшов до перону «Львівської Брами».

На нього дивилися шість пар відверто спантеличених очей.

– О, здоров, мужики, – сказав біс. – Закладаюся, ви втомилися працювати у затхлому тунелі і зовсім не проти відпочити.

Алексіос клацнув пальцями і шість тіл впали на бетонну платформу.

– Солодких снів. Можете не дякувати.

Він клацнув ще раз і на платформі з’явилися Ден і Калдер.

– Обожнюю переміщення, – вигукнув вампір. - Можна ще разочок?

– Хорошого потрошку, - посміхнувся демон і звернувся до товариша. – Амулет на тобі?