Unknown

Побитий Даніель впав простреленими ногами вниз. Пекельний біль розлився по всьому тілу.

– Залишайся там! – голосно і грізно скомандував демон лежачому під стіною офіцеру.

Алексі схилився над товаришем.

– Тримайся, my friend. Де там твій четвертак? – він поплескав по кишеням джинсів. – О, знайшов. Зараз все закінчиться, братюня. Потерпи.

Демон дістав велику, старовинну на вигляд, монету з кишені Дена і підкинув її у повітря, щось тихо промовивши. Його шепіт розтанув у шумі потяга, що проїхав повз.

Монета вкрилася полум’ям і миттю згоріла в польоті. Рани на тілі Даніеля почали швидко загоюватись.

– Дивись, як чітко спрацювало, – сказав демон, посміхаючись. – Навіть дірок на одязі не лишилося.

– Дякую, – задихаючись, вимовив Ден.

– Немає за що, amigo. Послуга за послугу, сам знаєш. Ти заслужив.

До станції знову наближався потяг. Алексі незадоволено зітхнув.

– Ці потяги вже дістали. Як ви тут взагалі так довго простирчали? Тримайся, друже.

Він клацнув пальцями.

Раптом перед очима Даніеля все завмерло, ніби хтось поставив фільм на паузу. Ні вітру, ні звуків… нічого. У застиглому потязі можна було чітко розгледіти обличчя кожного пасажира. Кожен погляд. А вони ж навіть не підозрюють, що відбувається поряд. На сталій картинці з’явилися тріщини. З кожною миттю їх ставало все більше і більше. Це було схоже на те, як тріщить тонкий лід, якщо на нього наступити.

Новоутворені скалки почали осипатися, руйнуючи мозаїку. За ними з’явилася інша застигла картина. Тепер тунель метро зовсім зник. Скрізь були безкрайні піски та зорі. Чаруючий спокій нічної пустелі, котрий Алексі, Ден і офіцер Тіровський порушили своєю появою.

Повітря радувало своєю свіжістю, на відміну від підземної задухи.

Демон повернувся до офіцера.

– Ну привіт, Тіро, – він підійшов до лежачого найманця і присів навшпиньки. – Пройшли чутки, що ти мене шукав. Ну от, знайшов.

Поліцейський намагався вдихнути повітря.

– Дихати важко, I know. Біднесенький. Зараз я допоможу тобі. – Алексіос піднявся. – Хоча… спочатку ти допоможеш мені.

Біс дістав пачку цигарок з внутрішньої кишені. У другій руці з’явився запалений сірник. Він запалив. Сірник згас, а найманець почав жадібно хапати повітря.

Спокійним тоном демон спитав:

– Хто тебе послав?

Відповіді не було.

– Не змушуй мене чекати.

Найманець продовжував мовчати, дивлячись на демона. У цьому погляді читалися водночас і страх, і відраза.

– Бував коли-небудь у Атакамі? – Запитав офіцера Алексі. – Кажуть, це найсухіша пустеля світу. Дощі раз на десятки років. Як думаєш, довго ти тут протягнеш?

У відповідь та ж сама тиша.

– Навіщо ти взагалі взявся за це? В тебе супроти мене немає нічого. Ні захисних амулетів, ні заклинань, ні зброї… nothing. Я засмучений, що ти навіть подумати зміг, що рівний по силі мені, - біс перейшов на крик. – Мені!

Він замовк, видихнув цигарковий дим і, похиливши голову, тихо промовив:

– Це приниження.

З цими словами Алексіос кинув у свою жертву згаслий сірник, котрий спалахнув у повітрі. Полум’я миттєво охопило тіло найманого вбивці.

Голосний, повний відчаю несамовитий крик Тіро пронісся безкрайньою пустелею.

– Мовчати! – Вигукнув демон.

Крик миттю стих, але тіло продовжувало звиватися від болю.

Не звертаючи на поліцейського уваги, Алексіос промовив:

– Погнали, брате. В нас дуже багато роботи.

– Нам потрібно дістатися до мустангу.

– До мустангу, так до мустангу.

Демон клацнув пальцями і друзі щезли, залишивши тіло офіцера Тіровського догорати у найсухішій пустелі світу.

Глава #2

На підземному паркінгу темно, але багато світла й не потрібно. Елегантний чорний Форд «Мустанг» був єдиним постояльцем нижнього ярусу.

Алексіос стояв, спершись на капот, і тримав у руках чорний мішечок, доки його друг копирсався у салоні авто.

– Друже, у що ж ти вплутався? – запитав Ден.

– Ого, у тебе немало їх назбиралося, – мовив біс, дивлячись на монетку, яку дістав з мішечка. Вона виглядала так само як та, що згоріла в його руках кілька хвилин тому.

– Скільки їх тут?

– Не ігноруй мене, – тон Дена був серйозним. – Чому на тебе зірвали всіх собак?

Демон присвиснув.

– Цілих чотири! Однією такою можна відкупитись від самого Харона, ти знав?

Він знав.

У паранормальному світі монета Харона досить цінна валюта. Її може отримати лиш той, хто заслужив. Демон, якому надали послугу, зобов’язаний розрахуватися цією монетою. І навпаки, якщо у вас немає монети Харона, то на допомогу демона можна не розраховувати, навіть якщо він захоче вам допомогти. Нерідко найманці, що працювали на служителів пекла, отримували плату саме в такій валюті.

Даніель не витримав і, гепнувши дверцятами автівки, вигукнув:

– Не. Ігноруй. Мене. Я зараз багато чим жертвую, брате. Хтозна, може сам Орден взявся за справу. Нам треба якнайшвидше вирішити цю проблему і врятувати твою дупу.

Алексі продовжував посміхатися, але тепер його погляд спрямувався на темний асфальт парковки.

Ден глибоко вдихнув.

– Є хоч якісь думки з приводу замовника?

– А що тут думати? Моя афера дуже розсердила пташенят. Ось небеса й розгнівались.

– Що ти такого накоїв?

Біс посміхнувся і самовдоволено промовив: