Unknown

– Кмітливе малятко. Олівій швидко організував аукціон дізнавшись, що хтось з янголів відправив найманців Ордену Наглядачів за твоєю апетитною голівонькою.

– Найманці Ордену Наглядачів? – вигукнув Даніель. – Усі? Йдуть за нами?

Знову проігнорувавши його, навіть не глянувши, Бафомет продовжила:

– Мені байдуже, хто саме тебе прикінчить. Але ця гра почалась цікаво. Орден вже в дорозі і я з нетерпінням очікую, коли ж вони тебе знайдуть.

– Не поспішай радіти, Баффі. Зі мною не так вже й легко впоратись.

– Я не жадаю твоєї смерті, милий. Але й не буду оплакувати тебе. Мені цікаве лиш видовище. А зараз пішов геть, – Бафомет змахнула рукою у напрямку виходу. – І забери цю чернь. Скоро прийдуть гості, не хочу, щоб у залі смерділо людським духом.

Ден не мав чого сказати у відповідь.

– Дякую за допомогу, Баф. І за вино. – Алексі налив собі ще і пішов до виходу з келихом у руці. – Буду винен.

– Будеш, – сказала вона у слід непроханим гостям. – Якщо виживеш.

По печері вони поверталися довше, ніж йшли вперед. Ден почував себе набагато краще. Амулет діяв. Піщинки повільно осипалися вниз по клепсидрі.

– Як ти її терпів взагалі? Я б з такою не зміг спілкуватися.

– Ми мало спілкувались, – всміхнувся Алексі. – Не варто звертати на це увагу, друже. Зарозумілість тече по її венам, наче кров по твоїм. Окрім того, в неї є на це право. Бафомет одна й з найкращих і найпродуктивніших демонів. Вона використовує новітні хитрощі, на відміну від консерваторів старої школи. Я поважаю її методи. Кілька років тому вона встановила собі пам’ятник десь у Штатах і кожен, хто хотів потрапити на відкриття мав «продати душу» підписавши відповідний контракт. Люди побігли підписувати папірці, вважаючи це халявою чи розіграшем. Просто щоб потрапити на відкриття пам’ятника. Так, завдяки своєму марнославству вона заробила для Його Величності сімсот душ.

Вони вийшли з печери. Небо все ще було картатим, як палітра художника. Для Даніеля завжди було загадкою, чому воно таке світле, адже сонця у Лімбі не існувало. Вдалині видівся Меридіан, куди й попрямували друзі.

– І як же нам боротися з Орденом? – запитав Ден. – Ці хлопці небезпечні. Удвох нам їх ніяк не здолати. Може звернешся за допомогою до Люцифера?

Алексі посміхнувся.

– Люцифер пішов у відставку, старий. Відносно нещодавно.

– Як у відставку? Таке буває? І де ж він?

– I don’t know. Може десь у Лімбі. Або на землі. А може, відпочиває на якихось островах чи взагалі відкрив нічний клуб і щоночі розважається з дівчатами.

– І хто ж тепер біля керма?

– Йдучи, Люцифер залишив після себе вельми гідну заміну. Той, якого за життя звали Говард Філліпс Лавкрафт³.

– Що? – здивувався товариш. – Тобто, будь-хто може стати королем пекла?

– Нічого собі, хто завгодно! – відповів демон. – Та цей мужик створив цілий культ! У Ктулху⁴ фанатів більше, ніж у Елвіса⁵, між іншим. У будь-якому випадку, ні Люцифер, ні пан Лавкрафт нам не допоможуть. Ніхто не любить скигліїв. Варто мені поскаржитися, як стану жменькою попелу. Не найкращий результат. Тим більше, коли я за крок від підвищення. Розберемося самі як-небудь, братику.

Брама в Меридіан була завжди відкрита. Огороджене високими стінами від решти Лімба і сховане під високим прозорим куполом містечко завжди було раде вітати гостей. Хоча, «містечко» – занадто гучне слово. Тут не було вулиць або доріг. Меридіан являв собою простору площу, на якій розміщувалися казино, ресторани та інші розважальні заклади. На перший погляд це нагадувало невелике селище часів дикого заходу.

Дві старі та, напевно, найбільш шановані в усіх світах відьми Мері і Діана одного разу захотіли створити місце, де представники паранормального світу зможуть розслабитися, нічого не побоюючись. За віки існування побудований ними і названий в свою честь салон «Меридіан» переріс в ціле поселення.

– Ну що ж, не гаймо часу, – Алексі подивився на маленьку клепсидру на шиї друга. – Нам в казино.

Площа була забита гостями. Всі танцювали під запальні ритми якоїсь групи, що виступала на великій сцені. Уздовж огороджувальних стін розтягнулися торгові лавки з різними товарами. Тут можна було придбати все – від різного роду чарівного зілля до живих істот, включаючи людей.

Ігровий дім прилаштувався неподалік від головної брами. Алексі і Ден цілеспрямовано йшли туди.

Біля входу в казино стояло троє юнаків у однакових світло-сірих брючних костюмах, білих сорочках і червоних краватках. На вигляд їм років по вісімнадцять-дев'ятнадцять, але Даніель прекрасно розумів, що вони набагато старші. Він знав, хто ці хлопці.

– Лексі, Лексі, Лексі, – сказав один з них, коли товариші наблизилися. – Все-таки вирішили зі своїм цуценям сховатися в Лімбі? Надовго не вийде.

– Брате, цей пернатий шмаркач до нас звертається?

– Схоже, що так. Складно розібрати, – відповів Ден, після чого повернувся до трійці. – Не чемно звертатися до інших, коли у тебе повний рот лайна.

Друзі голосно розсміялися.

– Смійся, смійся, жалюгідна комашка. Лімб позбавляє мене сил, але на твоїй землі я з легкістю розчавлю тебе, – ангел єхидно посміхнувся.