Unknown

– Я влаштував їм неперевершену party, бро, яку вони не скоро забудуть. Повеселились на славу.

– Веселого мало. І що тепер робити? От дідько! – вигукнув Даніель. – Як я міг забути? Сіцилія!

– О! Viva la Italia! Гарячі кралі, готуйтеся, ми їдемо до вас, — Лексі відійшов від капота.

– Сіцилія – це дівчина. Бармен у «Ельфен Ель».

Посмішка зникла з обличчя демона.

Ден пошарував по кишеням і дістав зім’яту серветку.

– Відправитися у «Ельфен Ель» для нас, те ж саме що ягняті влетіти у вовчу зграю. Я до цього вулика і близько підходити не хочу зараз. Може, все ж таки у Італію, а? Я б зганяв.

– Сіцци передала мені цю записку тоді ж, коли відкрили аукціон на тебе. Впевнений, що вона хотіла вказати мені на щось, що промовити у всіх на очах не могла.

Намальовані на серветці символи здавалися знайомими, але Ден не міг згадати, де бачив їх.

– Ти розумієш, що тут написано? – звернувся він до друга.

Біс глянув на напис.

– Ні. Ніколи раніше не бачив нічого подібного. Може, краще подзвонити тій лялечці й запитати?

– Не хочу наражати її на небезпеку. Вона і так ризикувала, передаючи мені це. Якщо Сіцци написала саме так, то була впевнена, що я впораюся з шифром, – Ден на мить замислився. – Я знаю, хто може нам допомогти.

– А сеньйорита хоч гаряча? І що за ім’я таке дивне? Сіцилія…

– Хто б казав, огризнувся друг і відкрив передні дверцята авто, щоб сісти за кермо.

– Ти що, хочеш їхати та тачці? – здивовано запитав демон. – Я думаю, нам потрібен більш оперативний спосіб.

#

Вода заспокоює. Приносить мир і затишок у душу.

Спостерігаючи за її рухом ми помічаємо, як вона забирає і руйнує погані думки, уламки яких розчиняються в шелесті хвиль.

Калдер любив цей шелест. Він мав не одну тисячу років за плечима, хоч і виглядав років на тридцять. Все своє довге життя він присвятив величному Борисфену.

Якби хвилі не принесли кошик з немовлям до берега і старий шаман племені не знайшов його, то Калдер так і не побачив би світ, загинувши серед безкрайніх вод Дніпра. Але ріка врятувала його. Він вижив і заприсягнувся ніколи не залишати берегів свого спасителя надовго.

Ціна за життя, яку йому довелося сплатити, була надвисокою. Плем’я Червоної Ріки, що прийняло дитину, було прокляте і, ставши частиною сім’ї, він розділив їх прокляття. Кочівники без права на власний дім змушені пити кров, щоб зберегти власне життя.

Вони переходили з місця на місце, ведені спрагою, забираючи життя людей, що траплялись на їхньому шляху.

З появою донорських клінік Калдер видихнув з полегшенням, втративши потребу вбивати. Позбавляти життя інших – непроста справа, і вампір вважав цей етап свого життя пройденим. Але плем’я залишалося відданим своїм древнім переконанням. Дня них вбивство було священним ритуалом, жертвою кривавому богу.

Не зумівши переконати родичів, Калдер був змушений залишити їх, продовживши шлях самотнім.

В силу своєї природи він вкрай рідко залишав номер готелю вдень.

Завдяки підтримці сили крові, досить старий вампір виглядав бадьорим, свіжим та енергійним, як на свої справжні роки. Він неквапливо крокував на диво безлюдною русанівською набережною. Такою вона буває дуже рідко навіть осінніми днями, подібними сьогодні. Люди полюбляють гуляти біля води.

У одній руці вампір тримав прозорий мішечок, з якого через трубочку смакував кривавий коктейль. Сонце вже давно відправилося на відпочинок, але Калдер все рівно носив капюшон, котрий вдень ніби щит захищав його від променів. Мабуть, це просто звичка. Він підійшов якомога ближче до води і поглянув на неспокійні хвилі.

– Русалок видивляєшся? – мовив один з двох чоловіків, що наближалися. Калдер впізнав його запах.

– Так близько до берега вони не підпливають на цій набережній, друже, – вампір посміхнувся своєму старому другу Даніелю. – Ви тільки подивіться, кого вітром занесло!

– Вітаю, старче, - привітався Ден. – Як ти?

– Повний сил. Ось, п’ю донорську кров з горілочкою. Бажаєте? Пригощайтеся! Найсправжнісінька «Кривава Мері», – Калдер глянув на маленьку етикетку, приклеєну до прозорого пакета. – Ну, або «Кривавий Кирило».

– Ні, дякую, комарику, сам таке пий, – відмовився Алексі.

– Потрібна твоя допомога, друже, – Ден простягнув серветку з символами. – Треба прочитати ось це. Мова, можливо, дуже стара, а знавця старожитностей кращого за тебе я не знаю.

Калдер прочитав.

– Хто дав тобі це? – серйозним тоном запитав вампір. – Почерк жіночий. Жіночий, я ж вгадав? Хто вона? Гарненька? Скажи, що вона красуня, друже. Я хочу познайомитися з нею. Мало хто з дівчат знає цю мову. Мабуть, вона дуже розумна.

Він замовк, дивлячись на розгублених візитерів.

– Це ж клінгонська, бро, – Калдер залився гучним сміхом.

– Клінгонська? – голос Лексі був повний захвату і обурення водночас. – Ця сеньйорита написала тобі підказку клінгонською? Нам точно треба познайомитись.

– Щоб не спантеличувати вас шиплячими та дзвінкими звуками, скажу простіше. Тут написані два слова: «десяте видіння».

– Що за чортівня? – запитав Ден.

– Демон знає, що це значить, – відповів Калдер.