Unknown

Дівчина провела пальцем по великому екрану смартфона, припинивши набридливий писк.

Нарешті.

– Треба викликати таксі. – тихо промовила вона.

– Біля входу в готель їх багато, тобі не доведеться чекати, – пробурмотів Ден, все ще лежачи у ліжку.

Він сподівався, що це допоможе їй швидше забратися звідси і припинити метушню.

– Дійсно. Дякую.

Вона на диво швидко зібралася і пішла до виходу, на мить зупинившись у дверях.

– Було весело. Дзвони, коли що.

– Коли що... – тихо мовив хлопець їй у слід і повернувся на бік, ховаючись під ковдрою від осінньої прохолоди, що проникала крізь відкрите вікно готелю.

Прокинутись о восьмій ранку – гріх, який він не міг собі дозволити.

Щойно гостя пішла, кімната наповнилася шумом гучних оплесків. Урочистим тоном, притаманним Майклу Бафферу¹, голос, який Ден упізнав би серед тисяч інших, промовив:

– Ladies and Gentlements! Зустрічайте! Неперевершений, феноменальний, я!

У повітрі, у верхньому кутку кімнати, стояв його найкращий друг Алексіос. Розвівши руки в сторони, він спускався по уявних сходинках.

– Схиліться, смертні, перед величчю найпопулярнішої персони пекла! Бо ім’я мені… – його монолог перервала подушка, що вцілила прямо в голову.

– Досить кричати!

Оплески миттю стихли. Демон замовк.

Піднявшись з ліжка, Ден підійшов до старого друга та по-братськи обійняв.

– Привіт, друже! Який я радий тебе бачити!

– Я теж, брате. Скільки часу минуло? Років так, приблизно, дохреніліон?

Алексі оглянув кімнату.

– Ти, я бачу, добре почуваєшся. Дівуль додому не водиш? Все по готелям катаєш. Ну, молодець.

Він запалив цигарку.

– У мене сьогодні знаменний день, братику. Мої демонічні авантюри нарешті почали приносити плоди. Сам Його Величність похвалив мене, зауваживши, що такі неординарні кадри потрібні нагорі. Хм… чи знизу… ну, якось так, коротше… тож мене чекає підвищення, i`m sure, bro. – Алексі різко обернувся навколо своєї осі, ніби в танці, і клацнув пальцями. На столику біля ліжка з’явилися дві, рясніючі різними кольорами налитих в них напоїв, стопки. – Опаньки! Шоти під’їхали.

Біс передав одну порцію другу.

– Ти розумієш, що відбулося? Твій покірний слуга втер носа всім цим надутим пекельним цуценяткам. І з ким, як не з найкращим другом, я хочу відмітити цю подію.

– Чудово! Відірвемося, як ми вміємо. – радісно вигукнув Ден.

– Влаштуємо пекельно круту вечірку, my friend!

Цигарковий дим тоненьким струмінцем почав обвиватися навколо демона.

– Знову викликають? – здивувався він. – Напевно, ще не всі привітали. До зустрічі, пупсику. Будь готовий о сьомій, затусим у «Меридіані».

Лексі щез.

На місці, де щойно він топтав чисту підлогу своїми начищеними до блиску черевиками, залишилася лежати записка:

«I`ll call you, baby».

– Піжон, – всміхнувся Даніель.

Поспати вже не вийде. Хлопець почав швидко збиратися додому. Великий годинник на стіні показував «8:15».

Доброго, в біса, ранку.

#

Велінням долі, кілька сотень років тому, Даніель став частиною надприродного світу. Серед його знайомих є вампіри, оборотні і навіть один джин, а серед колишніх коханок – парочка досить гарячих відьом. Дену подобалась така компанія, тож він частенько відвідував ресторан «Ельфен Ель», у якому збиралися всі представники містичної частини Києва. Сюди приходили навіть члени двох найпочесніших ворогуючих кланів.

Янголи і демони.

Представники однієї раси, котрі не можуть жити у злагоді.

Їх ворожнеча триває так довго, що вже ніхто й не пригадає, коли вона почалася.

За давнім договором, сили та закляття обох сторін не діють одне на одного.

Тому вони користувалися послугами найманих вбивць, котрі за щедру винагороду відбирали життя їх побратимів.

Найманці часто навідували заклади, подібні до цього.

Ден був знайомий з багатьма з них, але не всі були дружними до нього. Дехто з найманців відверто виказували свою неповагу, звинувачуючи у дружбі з демоном, про яку знали всі.

Але Даніеля це не хвилювало. Найголовнішою причиною його візитів у цей ресторан була Сіцилія.

Струнка, невисока смугла дівчина з пронизливими, великими чорними очима і смішними білими кучериками працювала тут барменом.

Йому траплялася безліч різних жінок, але жодна з них не зрівняється красою з нею. Звичайно, він і раніше бігав за дівчатами, з думками, що ось вона найкраща у світі, однак це вже далеко у минулому.

Розбиваючи наші серця, час робить нас черствими.

Але у цій красуні було щось незрозуміло чарівне. Досить часто Ден приходив просто щоб насолодитись її компанією.

Сьогоднішній день не був виключенням.

– Привіт, красунчику, - вигукнула Сіцилія , посміхаючись. Вона явно була рада його бачити. Ледь помітний італійський акцент додавав їй ще більше сексуальності. – Тобі як завжди?

– Так, крихітко. Як завжди, – хлопець посміхнувся у відповідь, вмощуючись за стійкою бару.

Він зняв чорну шкіряну куртку і поклав поруч – у приміщенні ресторану було тепло, на відміну від від осінньої вуличної проходи.