tmp0

⁷³) Іпат. c. 533. Участь Половцїв в Ярославській битві, проти угорського війська, виключає можливість здогаду, що сї Половцї могли приходити в поміч Данилови з Угорщини.

⁷⁴) Проф. Голубовский думав (ПеченЂги c. 233), що оселили ся вони на Поросю, звязуючи з сим родову традицію (XVI в.) Половцїв-Рожиновських, але Поросє і сусїднє Побоже в серединї XIII в. стояли в безпосереднїй залежности від Татар, і всякі слїди Половцїв тут з більшою правдоподібністю мусимо звязувати з давнїйшою половецькою кольонїзацією — з XII віка.

⁷⁵) Може зрештою він був сином або иньшим свояком Давидового тестя Котяна.

⁷⁶) Іпат. c. 749.

ТУРЕЦЬКІ КОЛЬОНЇСТИ НА РУСИ — ЧОРНІ КЛОБУКИ, ЇХ ПОБУТ І КУЛЬТУРА, ПИТАННЄ ПРО ЇХ ДАЛЬШУ ДОЛЮ.

Мушу сказати ще кілька слів про турецькі кольонїї на руськім ґрунтї. Про се нераз була вже мова в попереднїм, а тепер я хочу се зібрати разом й додати де що.

Звістки про турецьку кольонїзацію на Руси — про виводи й виходи турецьких ватаг із степу та оселюваннє їх на руських пограничних землях ми стрічаємо почавши від 60-х рр. XI в. і від тодї вони повторюють ся при кінцї XI в., на початках XII і пізнїйше. Бачили ми такі осади в Київщинї на Поросю, в Переяславщинї коло Переяслава і в иньших місцях, в Чернигівщинї коло Чернигова ¹). Але сими припадково звістними місцями очевидно не вичерпуєть ся район сих осад. Його можемо правдоподібно припускати і на чернигівсько-переяславськім пограничу з степом, і на Побожу, і на галицькім Понизю; про Галичину можемо говорити майже напевно, що там були такі кольонїї ²). По за Україною стрічаємо їх ще в Ростово-суздальській землї ³).

Першим матеріалом для сеї кольонїзації послужили останки Торчеської орди, по при них Печенїги й Половцї. Окрім сих етнїчних назв ми стрічаємо для означення сих турецьких кольонїстів іще: Берендичі або Берендїї (дуже часто), Коуї або Ковуї, Каепичі, Турпії, і сї імена стрічаємо часто поруч імен Печенїгів і Торків і осібно (з них Берендичів ще в XI в., решту аж у XII). Загальною назвою для всїх сих турецьких колїн на руськім ґрунтї було Чорні Клобуки, чорні шапки (зовсїм відповідає турецькому: Кара-калпаки). Що правда, сю назву знаємо тільки з Київщини ⁴); але взагалї про київських — пороських кольонїстів ми чуємо й знаємо найбільше, так що те небогате, що можемо сказати про побут і відносини турецьких кольонїстів на Українї, черпаємо з звісток про сих київських Чорних Клобуків. По всякій правдоподібности тут була найбільша маса тої турецької кольонїзації, яка була на Руси взагалї. В одній звістцї у Ярополка київського рахуєть ся полк Берендичів на 30 тис.; правда, є до сього варіант 1000, та супроти згоди старших верзій він не дуже важний ⁵). Але щоб і 1000 мужа виставити в поле, для сього треба досить значної маси. З рештою, що Чорних Клобуків в київщинї було дуже значне число, показує дуже визначна роля, яку вони мали в її полїтичному житю. Вони становили дуже важний чинник між елєментами київського житя, особливо підчас боротьби за Київ у серединї XII в.: „вся Руская земля и вси Чернии Клобуци” — се дуже розповсюднена формула в ті часи в земських київських відносинах ⁶). А о скільки чорно-клобуцька мілїція поважалась і цїнувалась, видко буде з сього одного прикладу: коли Ізяслав ішов на Київ, маючи за собою на пятах військо Володимирка, він казав: „аби нам в'їхати між Чорних Клобуків і злучити ся з ними, то вже, в Бозї надїя, не боїмо ся анї Юрия, анї Володимира ⁷).

Чорні Клобуки заховали на Україні свою релїґію — поганами звуть ся ще в другій половинї XII в. ⁸); заховали свій кочовничий, скотарський побут. Були городи — замки, коло котрих вони мешкали і вони часом і звуть ся їх городами — „городи Бередничі” ⁹), або називають ся іменами поодиноких їх старшин: так стрічаємо город Чюрнаїв, може і Кульдеюрів, носить таке імя. Але сї городи служили їм тільки захистом в небезпечний час, самі ж вони кочували на широких просторах Порося з своїми стадами і „вежами” — шатрами. Так нпр. в однім епізодї Чорні Клобуки приходять у поміч Ізяславу „всїми своїми силами, жінок і дїтей своїх осадивши (затворивше) в городах на Поросї” ¹⁰), а на другий рік заберають свої кибитки й стада та перекочовують під Київ, і цїлу сю операцію роблять протягом одного дня — штука можлива тільки при рухливім кочовничім побуті ¹¹).