tmp0

⁹) шість „городовъ Береньдиць” — Іпат. c. 409.

¹⁰) Іпат. c. 279.

¹¹) Іпат. c. 295-6.

¹²) Іпат. c. 451, 453.

¹³) Іпат. c. 344.

¹⁴) Іпат. c. 330.

¹⁵) Остання звістка під 1235 р. (1236 р. в дїйсности): Володимир Рюрикович посилає в поміч Данилови „Торки” (Іпат. с. 516).

¹⁶) Див. в прим. 16.

¹⁷) Воскр. I. 56, є вона і в Лаптевськім кодексї Никонївської — І. 191. Ся ґльоса вплинула вже на Карамзїна, що він вивів козаків від Торків і Берендїїв (V. 230 і II пр. 347), і сю гадку перейняв потім Поґодін (ИзслЂдованія V. 206) та Самчевський (ор. с), що властиво лише переказав роздїл про Чорних Клобуків з Поґодінівської працї.

¹⁸) Про неї див. в прим. 16.

Примітки

Лїтература до історії Київської держави XI-XIII в, Джерела й лїтература кампанїї 1018 р, Джерела про похід на Царгород 1043 р. і їх суперечности, Дати Романового походу на Київщину і київського погрому, Лїтература Київщини й Київа, Лїтература заднїпрянських країв, Лїтература Волини й Побужа, Справа окупації Поляками Берестейсько-Дорогичинської землї при кінцї XII віку і васальних князївств польських на Руси, Лїтература Галичини XI-XIII в, Неволя Володаря і галицькі звістки Длуґоша, Оповіданнє Кадлубка про реституцію галицького князя Казимиром Справ.,Русько-польсько-угорське пограниче, Скальні городки й печери, Історична лїтература Угорської Руси, Лїтература монольсько-татарської міґрації,Чорноклобуцька кольонїзація на Руси — її слїди в сучасній топоґрафії й питаннє про її впливи на український етнїчний тип

І. Лїтература до історії Київської держави XI-XIII в. Історію Київської держави X-XII в. в XVIII-XIX в. трактовано, студіовано і викладано найчастїйше як складову частину "русскої" історії, себто історії Росийської держави й суспільности. При тім, розумієть ся, головну увагу звертали на ті сторони її, які стояли в близшій звязи в історією Росийської держави. Про сю систему й її нераціональности див. мою статю в І т. петербурського „Сборника статей по славяновЂдЂнію", і осібно, п. т.: „Звичайна схема "русскої" історії й справа раціонального укладу історії східнього Словянства", 1904. При ріжних недостачах сеї схеми, коли брати її з становища методичного студіовання історії Київської держави, яко такої, старі курси "русскої історії" положили перші підвалини для пізнання її історії, й мають чимале історичне значіннє. Науковий інтерес задержали в них досї лише декотрі. З старших курсів Исторія государства Россійскаго Карамзїна, т. I-III (найбільш вигідне й повне виданнє Айнерлїнґа, 1842), має інтерес тільки своїми ґенеальоґічними, хронольоґічними і т. и. дрібними увагами в примітках. В далеко меньшій мірі можна се сказати про ПовЂствованіе о Россіи Арцибашева т. І, 1837, писане як коректив до Історії Карамзїна. Исторія русскаго народа Полевого, I-IV, 1830-3, написана дуже недбало й некритично, інтересна хиба часом ориґінальними, а частїйше хибними увагами автора, навіяними західньою історіоґрафією. З пізнїйших, найбільше значіннє має Исторія Россіи съ древнЂйшихъ временъ Соловйова (почала виходити 1851 р., нові компактні, стереотипові видання тов. Общественная Польза, з показчиком, без років видання). Історію XI-XII в. містять т. II-III її. Не входячи в детайлї, Соловйов дає переважно тільки деякі інтересні уваги про розвій подїй; інтересна при тім головно його система родових княжих відносин, розвинена в дісертації: Исторія отношеній между князьями Рюрикова дома, 1847. Подібний перегляд відносин Рюриковичів, як у сїй дісертації, але з становища иньшої теорії: теорії умови, "договору" межи князями і діархії князя і віча, дав петербурський професор Серґєєвіч в дісертації ВЂче и князь, 1867 (передрукована в скороченім і дуже зміненім видї в II т. його Юридических древностей).