tmp0

Сучасник — папський лєґат Рожер, що описав нам сю міґрацію Половцїв на Угорщину, каже, що вона стала ся звиш рік перед походом Татар на Галичину й Угорщину, себто найдальше при кінцї 1239 ⁶⁸). Коли навязані були зносини з Угорщиною, не знаємо докладно. Рожер каже, що Котян вислав наперед послів до кор. Белї, піддаючись і обіцюючись прийняти християнство, наколи його прийме на свої ґрунти, і Беля по нарадї з своїми баронами пристав на се: Половцям були вислані провідники, і ті розсадили їх в ріжних провінціях Угорщини. Число їх Рожер числить на 40.000 родин ⁶⁹). З пізнїйшого часу (другої половини XIII в.) маємо звістки, що вони були осаджені між Дунаєм і Тисою, над Керешом, між Темешом і Марошом ⁷⁰). Осажені великими масами, вони довго заховували свій побут, навіть своє кочовниче житє, що більше — їх культура мала чималий вплив на Угрів (не забудьмо, що Угри були такою самою ордою, що прийшла сюди півчетверта столїтя борше, але теж тільки поволї цивілїзувала ся). Навіть серед маґнатів, епископів, на королївськім дворі запанував половецький вплив, так що папи були тим дуже занепокоєні. На королївськім дворі XIII в. Половцї мали при тім великі впливи й стояли з ним в дуже тїсних відносинах. Християнїзують ся на добре й переходять до оселого житя вони тільки з початком XV в. Останнї слїди половецької мови відомі ще в XVIII в. ⁷¹).

Частина Половцїв мусїла піддати ся під зверхність руських князїв та перейти на руські ґрунти. На се вказує той факт, що якихось Половцїв бачимо по їх погромі й міґрації на Руси в ролї помічного війська у Данила і в дуже великій карности й залежности від нього. Так в походах Данила між 1245 і 1252 р. лїтопись кілька разів згадує їх між Даниловими військами ⁷²), а згадуючи про їх участь у битві під Ярославом, дає таку характерну примітку: Половцї поїхали наперед і побачили стада ворогів, на переправі не було при них нїякої сторожі, „але Половцї не сьміли їх пограбити без княжого наказу” ⁷³). Справедливо зауважено, що сї Половцї з такою карністю зовсїм не ті давнї степові Половцї, котрих звички могли ми бачити протягом двох столїть. Правдоподібно, вони осїли ся десь при границях Данилової держави, може десь поблизу Дунаю, дальше від Татар ⁷⁴). Оден з їх старшин — Тїгак зветь ся навіть сватом Данила ⁷⁵).

Та що по 1252-ім р. про тих Половцїв в державі й війську Данила більше нїчого не чуємо, можна думати, що вони вернули ся назад в степи, під татарську зверхність. Зміцненнє татарського впливу в Даниловій державі дуже добре се поясняє: Татари ледво чи полишили б в спокою сих половецьких сецесіонїстів. Зрештою сучасник Пляно-Карпінї, згадавши, як Половцї розбігли ся були по татарськім погромі, додає, що більшість тих, що були повтїкали, вертали ся потім назад ⁷⁶). Але всї степові Половцї дуже скоро мусїли розплинути ся в татарській ордї: всякі слїди їх гинуть з другою половиною XIII в.

Примітки

¹) Для історії Печенїгів, Торків і Половцїв в наших степах маємо досить поважну лїтературу, що, правда, займаєть ся головно Половцями. Окрім вичислених в прим. 1 праць Самчевського, Арістова і особливо Голубовского (головна праця), треба ще згадати: Васїлєвского Византія и ПеченЂги (взагалї византийсько-турецькі відносини XI в.) в Ж. М. Н. П. 1872, Blau Über Volksthum und Sprache der Kumanen — Zeitschrift der Deutschen Morgenländ. Gesellschaft t. XXIX (1876) Бурачковъ Опытъ изслЂдованія о Куманахъ или Половцахъ, 1846, Geza Cuun Codex Cumanicus, Budapestini, 1880, також Успенскій Образованіе второго болгарскаго царства в XXVII т. Записок одеського унїверситета (особливо 1 глава 2-ої частини, спеціально їм присьвячена).

²) Див. т. І гл. 2.

³) Т. І гл. 1.

⁴) De adm. 37.

⁵) У Гаркави c. 131.

⁶) Іпат. c. 56. В науцї досить довго було ваганнє на тім пункті чи Узи, або Гузи грецьких і арабських джерел відповідають нашим Торкам, чи Половцям. Сю справу рішає порівняннє візантийських джерел з другої половини XI в. з нашими лїтописями, і з нього виникає зовсїм певно, що Узи відповідають нашим Торкам (се основно довів проф. Голубовский — ПеченЂги, Торки и Половцы, гл. II). Що до сього імени — Торки, то найбільш просте й заразом правдоподібне — що се загальне „Турки”, спеціалїзоване на них (як Торкьмене — замісь Туркменів, Іпат. c. 163). Проф. Голубовский виводить його від р. Тора (ib. c. 147), але дуже тяжко пояснити, чому б ся орда мала назвати ся від такої невеличкої й нїчим не визначної річки.

⁷) Cedreni II. 581-589.

⁸) Про міґрацію і дальшу долю Печенїгів див. Голубовского ПеченЂги c. 76-7, Васїлєвського Византія и ПеченЂги в Ж. М. Н. П. 1872, XI і XII.

⁹) Іпат. c. 114.

¹⁰) Аталїота, р. 83-7, служить головним джерелом для сього епізода і його оповіданнє дословно повторяє Скілїца (бонське вид. Кедрена, р. 654-7). Про міґрацію Торків див. Васїлєвский Византія и ПеченЂги, Ж. М. Н. П. 1872, XI, c. 138 і далї.