Смарагдова книга

Зненацька все зникло і я знову відчула під собою жорстку підлогу, тупий біль у животі та важкість свого тіла. Я хрипко видихнула і вже знала, що на наступний подих сили не матиму.　

Мені хотілося розплющити очі, щоб глянути на Ґідеона востаннє, але я не спромоглася цього зробити.　

— Я кохаю тебе, Ґвен, будь ласка, не залишай мене, — промовив Ґідеон, і це були останні слова, які я почула, перш ніж мене поглинуло небуття…　

РОЗДІЛ 10

Неживі предмети всіх видів і матеріалів можуть легко переноситися в часі в обох напрямках. Основна умова: у момент перенесення предмет не повинен контактувати ні з чим, окрім мандрівника в часі, що його транспортує.　

Найбільший предмет, транспортований у часі, був обідній стіл завдовжки чотири метри, який близнюки де Віллерзи перенесли в 1900 рік із 1805 року й повернули назад (див. том 4, розділ З, «Експерименти та емпіричні дослідження», стор. 188 і далі).

Рослини й частини рослин та істоти всіх видів не можуть транспортуватися, бо подорож у часі руйнує їхню клітинну структуру або повністю знищує, про що свідчать численні досліди на водоростях, паростках, інфузоріях, мокрицях і мишах (див. також: том 4, розділ 3, «Експерименти та емпіричні дослідження», стор. 194 і далі).　

Транспортування предметів без нагляду або не для дослідницької мети суворо заборонено.

Хроніки Вартових,

Том 2,　

«Головні Закони»

— Вона, здається, чимось напрочуд мені знайома, — почула я чиїсь слова. Й одразу вловила пихатий тон Джеймса.　

— Аякже! От уже порожня макітра, — озвався інший голос — явно Ксемеріуса. — Це ж Ґвендолін, тільки без шкільної форми та в перуці.　

— Я не дозволяв тобі зі мною говорити, коте неотесаний!　

Як із динаміка радіо, в якому поступово посилювали звук, до мене почали долинати й інші звуки, шуми, збуджені голоси. Я досі ще (чи, точніше сказати, знову) лежала на спині. Страшенний тягар, який навалився на мої груди, зник, як і тупий біль у животі. Невже я’стала таким привидом, як і Джеймс?　

Із жахливим тріском розірвався мій корсет і сукня. Тканину відгорнули від рани.　

— Він влучив в аорту, — почула я відчайдушний голос Ґідеона. — Я хотів зупинити кров, але… це забрало багато часу.　

Прохолодні руки обмацували верхню частину мого тіла й торкнулися болючої рани під ребром. І тоді доктор Вайт полегшено сказав:　

— Це лише поверхневий поріз! Ох, люди добрі, добряче ж ти мене налякав!　

— Що? Не може бути. Вона ж…　

— Шпага просто порізала її шкіру. Ось дивись. Корсет мадам Россіні неабияк тут прислужився. Aorta abdominalis — Боже милий, Ґідеоне, ну чого вас там тільки вчать? На якийсь момент я й справді повірив тобі, — палець доктора притулився до моєї шиї. — Пульс чути добре.　

— То з нею все гаразд?　

— А що, власне, з вами там сталося?　

— Як лорд Аластер міг так ударити її?　

Голоси містера Джорджа, Фалька де Віллерза і містера Вітмена зливалися докупи. Ґідеон наче не озивався.　

Я спробувала розплющити очі, і зараз це вийшло легко. Я навіть трохи підвелася. Я побачила знайомі, яскраво пофарбовані стіни нашого підвалу, а наді мною схилили голови кілька Вартових. І кожен, навіть містер Марлі, посміхався мені.　

Тільки Ґідеон вирячився на мене так, ніби не вірив власним очам. Обличчя він мав смертельно-бліде, а на щоках досі блищали сліди сліз.　

Далі за ним стояв Джеймс, прикладаючи до очей свою мережану хусточку.　

— Коли можна буде знову дивитися, дай мені знати.　

— Тільки не зараз, бо очі повилазять, — застеріг Ксемеріус, який сів по-турецькому в мене в ногах. — У неї ось-ось груди випадуть із пазухи.　

Йопересете. Узагалі-то він мав рацію. Зніяковівши, я кинулася прикривати голе тіло порізаними і відірваними рештками прекрасної сукні мадам Россіні. Доктор Вайт акуратно підштовхнув мене назад на стіл, на якому я доти лежала.　

— Мені потрібно швидко промити і перев’язати цю подряпину, — сказав він, — а вже потім я ретельно вас обстежу. Чи є якийсь біль?　

Я похитала головою і зараз же застогнала:　

— Ой-йой! — Мою голову обпекло болем.　

Містер Джордж стояв позаду і поклав руку мені на плече.